Наприкінці літа - на початку вересня чимало держав, особливо пострадянських, святкують свій день незалежності, що зумовлено політичною кризою та дезінтеграційними процесами кінця 80-х - початку 90-х років в СРСР. Не стало виключенням з цього списку й Придністров'я, яке 2 вересня відсвяткувало 15 років з дня проголошення Придністровської Молдовської Республіки (ПМР). Варто зазначити, що "де-юре", як державне утворення, республіка до цього часу ніким не визнана й навряд чи буде визнаною, однак "де-факто" Придністров'я має усі атрибути державності: конституцію, прапор, гімн, герб, державні органи, збройні сили, власну валюту та інше. Враховуючи існуючі реалії, офіційний Кишинів, протистояння між яким та ПМР триває, визнав недавно Придністров'я, правда, як окреме "адміністративно-територіальне формування Республіки Молдова".

Нагадаємо, що в основі протиборства між Республікою Молдова та Придністров'ям лежать події 1989 року, коли у Молдові почалось поширення ідей щодо створення моноетнічної держави та об'єднання з сусідньою Румунією, з якою існують тісні історичні та культурні зв'язки. На законодавчому рівні молдовську мову було переведено на латинську графіку (як у сусідній Румунії), державним прапором Молдови став румунський "триколор", тільки з молдовським гербом посередині.

Поліетнічне ж населення придністровського регіону, де крім молдован проживає велика кількість росіян та українців (приблизно по 29%) не сприйняло такий курс нового керівництва Молдови та різко виступило проти нього. Внаслідок тривалого протистояння, яке супроводжувалось масовими страйками та акціями протесту на лівому березі Дністра, придністровські депутати вийшли зі складу молдовського парламенту, створили Тимчасову Верховну Раду та взяли курсу на самостійність.

Відсутність діалогу між керівництвом Молдови та самопроголошеної ПМР призвело до бойових дій у 1992 році на території Придністров'я. Протягом кількох місяців збройних сутичок з регулярними військами РМ придністровська сторона втратила близько 800 чоловік, ще близько тисячі були поранені, а економіці регіону нанесені величезні збитки. Конфлікт вдалось залагодити лише за участі розташованої на той час на території Придністров'я військ 14-ї армії РФ, яка, на основі підписаної 21 липня 1992 року "Угоди про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова", розвела воюючі сторони по лінії їх зіткнення в місті Бендери. Згодом були сформовані структури, покликані запобігати відновленню збройних сутичок - Об'єднана контрольна комісія (ОКК) та змішані миротворчі сили (МС).

На даний час за виведення російських військових з регіону та заміну їх на міжнародні сили активно виступає Молдова. У Придністров'ї ж теперішній миротворчий формат вважають досить дієвим і не хочуть заміни російських військ, аргументуючи свою позицію високим рівнем довіри до них серед місцевого населення, внаслідок чого за весь час не загинув жоден солдат. Придністровці не проти участі також і українських миротворчих сил, проте офіційний Київ поки не наважився піти назустріч такому проханню, обіцявши збільшити кількість спостерігачів (на даний час в регіоні уже працюють 10 українських представників). Як говорять пересічні придністровці, в разі виведення російських миротворців можливе значне загострення ситуації, аж до відновлення бойових дій з сусідньою Молдовою.

Голова придністровської адміністрації Ігор Смирнов та інші високопосадовці з його команди неодноразово висловлювали твердження про те, що у Придністров'ї готові до відстоювання своєї незалежності, в тому числі - зі зброєю в руках. Правда, якщо у 1992 році цим займались добровольці з числа місцевих жителів та волонтери з усього СНД, то на даний час для цього існують власні збройні сили. Їх міць і була показана місцевому населенню, запрошеним іноземцям та зарубіжним журналістам на військовому параді 2 вересня в ході святкування 15 річниці незалежності. Вразив той факт, що серед техніки найбільше було реактивних систем залпового вогню (РСЗВ), як їх називають в народі - "Катюші", а також бронетехніки (танки, БТР та БМП).

Підтвердженням сталих намірів Тирасполя відстоювати свою незалежність може слугувати і недавно прийнятий закон про народне ополчення, який визначає ополченців як додаткову допомогу міністерству оборони для участі в складі регулярних військ під час збройного захисту Придністров'я. Крім того, в найближчий час планується розглянути закон про військово-транспортну повинність.

Серед експертів побутує думка, що цією демонстрацією сили Тирасполь хоче застерегти офіційний Кишинів від спокуси силового вирішення придністровської проблеми, тим більше, що подібні повідомлення все частіше з'являються в ЗМІ.

З самого початку свого керівництва, на першу п"ятирічку, Ігор Смирнов основним завданням проголосив створення та укріплення державності, а на наступну - розвиток економіки регіону. Що ж йому вдалось зробити за 15 років існування ПМР? Перше завдання частково виконано, оскільки, як уже було зазначено вище, "де-факто" ПМР функціонує як окрема держава. Що ж стосується другого блоку, то варто зазначити, що у Придністров'ї сконцентрований потужний промисловий потенціал, так як майже усі великі підприємства Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки (МРСР) були сконцентровані саме на цій території. Однак процес економічного розвитку значно утруднюється як через відсутність офіційного визнання, так і через економічну блокаду зі сторони Кишинева. Так, наприклад, відмова митного департаменту РМ з 1 серпня 2004 оформлювати придністровські товари та припинення видачі Торгово-промисловою палатою сертифікатів про їх походження призвела до значних збитків - тільки за перше півріччя 2005 року регіон втратив близько 50 млн. доларів. Внаслідок цього припинялось будівництво, перестали виплачуватись зарплати, почались відключення газу і зупинявся металургійний комбінат в Рибниці. Невідомо, як би вижило населення регіону, якщо б Україна не відкрила тоді свій кордон для товарів і вантажів з Придністров'я.

На прес-конференції 31 серпня, присвяченій дню незалежності, лідер придністровської адміністрації Ігор Смирнов повідомив журналістам, що на даний час в економіці регіону починає складатись досить приваблива ситуація. Так, сумарний ВНП у 2004 році склав 417 млн., а прибутки держбюджету - 110,7 млн. доларів США. Незважаючи на блокаду, у минулому році відбулось найбільше за останні 10 років зростання зовнішньоторговельного обороту, сягнувши 1,3 млрд. доларів США (2,3 тисячі доларів на одного жителя).

На жаль, поки це не позначається на добробуті пересічних громадян, які масово від'їжджають з республіки на заробітки в країни Європи та Росію, а середня зарплата тих, хто залишився, складає 70 доларів. Ті, хто одержує 100 доларів, тримаються обома руками за свою роботу. Керівництво республіки пояснює існуючу ситуацію все тією ж економічною блокадою.

Підприємства республіки масово приватизуються. За даними Національного бюро статистики і соціології Республіки Молдова, станом на 1 серпня цього року з 37 придністровських промислових об'єктів, які підлягають приватизації, 11 уже є власністю іноземних інвесторів, в тому числі з Росії (4), країн ЄС (4) та США (2). Експерти констатують, що в цілому по Молдові та Придністров'ю бюджетоформуючі та стратегічні підприємства знаходяться в руках російського бізнесу - уже практично повністю контролюються металургія, машинобудування, виноробство, енергетика і легка промисловість, і цей процес не припиняєтья. Так, контрольний пакет одного з найбільших підприємств - Молдавської ГРЕС, недавно викупило РАО "ЄЕС Росії".

Варто зауважити, що вплив Росії відчувається не тільки в економіці. Багато придністровців мають російське громадянство, на масових заходах майорить велика кількість прапорів Російської Федерації. Офіційні гості з Москви, які постійно навідуються в Тирасполь, викликаючи тим самим негативну реакцію зі сторони офіційного Кишинева, заявляють, що ніколи не підуть з Придністров'я, а більшість громадських організацій сповідують ідею єдності з РФ.

На відміну від організацій проросійської спрямованості, які на "ура" сприймаються владою ПМР, спроби окремих українських організацій поширити ідеї близькості Придністров'я з Україною викликають різкий спротив офіційних структур. Так, в самому центрі міста в розпал святкування 15 річчя незалежності Придністров'я, на очах у десятка перехожих, працівники міліції та місцевого МДБ затримали активістів української організації "Братство", які роздавали перехожим свою газету. В ній вони висловлювали підтримку населенню регіону в його боротьбі та виступали за ліквідацію митних та прикордонних постів між Україною та Придністров'ям, створення спільної гривневої зони і максимальне сприяння розвитку економіки. Представники "Братства" уже давно вважають, що ставлення офіційного Києва до придністровців має стати таким же, як і до громадян України, а сама невизнана республіка заслуговує на співіснування з Україною на правах будь-якої української економічної області. Коли ж один з перехожих запитав у міліцейського полковника, що сталось, то йому відповіли що "це приїхали з України зі своїми помаранчевими ідеями".

Бойові дії 1992 року, багаторічне життя в умовах блокадного положення, невизнання придністровських документів та регіону в цілому, сформувало у більшості громадян невизнаної республіки стійкість та віру у власні сили. Коли під час параду колона жінок винесла портрети загиблих у 1992 році за незалежність Придністров'я, а 15-річні підлітки - ровесники самопроголошеної республіки, звернулись до президентів РФ та України із закликом захистити їх республіку, мало у кого з присутніх залишились сумніви щодо необхідності боротьби за неї. Як сказав Ігор Смирнов на урочистому зібрані з нагоди 15 річчя незалежності, "я радий за те, що за 15 років сформувалась придністровська нація".

Спеціально для "Країн світу" Ігор Соловей, Укрінформ