Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС) був підписаний 1 вересня 1951 року у Сан-Франциско і набув чинності 29 серпня 1952 року. Його членами стали Австралія, Нова Зеландія, Сполучені Штати Америки.

За зразком НАТО, було створено керівні органи блоку:

- Рада міністрів зовнішніх справ, яка щорічно проводить свої засідання - головний орган АНЗЮС;

- постійний координаційний комітет у складі заступників міністрів зовнішніх справ;

- військовий комітет у складі представників військових штабів, який скликається залежно від обставин.

АНЗЮС було створено за ініціативою США з метою об'єднання зусиль країн тихоокеанського регіону для захисту від загрози, що пов'язана з відродженням японського мілітаризму. У створенні блоку з тих чи інших причин були зацікавлені керівні кола всіх країн-учасниць. Уряди Австралійської Ради і Нової Зеландії отримали від США гарантії безпеки у разі розв'язання воєнного конфлікту. Крім того, Австралія і Нова Зеландія, які після війни стали незалежними країнами, розраховували на деякі економічні вигоди.

США отримали можливість будувати на території союзників військові бази. Вони потіснили Великобританію у зоні країн Британського співробітництва націй та поширили свій вплив у регіоні. У своїх планах Пентагон особливе значення надає оперативному використанню території Австралії і Нової Зеландії, які займають вигідне воєнно-географічне і стратегічне положення у південній півкулі, на стику Тихого та Індійського океанів.

Практична діяльність пакту проявилася у період війни в Кореї, коли США спробували маскувати свою участь у ній договірними зобов'язаннями. Австралійський уряд підтримав американську інтервенцію у Кореї і передав у розпорядження США кілька авіаційних частин.

Австралія і Нова Зеландія були співучасниками війни у В'єтнамі, вони надавали воєнну та економічну допомогу сайгонському режиму, політичну підтримку США у війні в Афганістані і Кампучії.

Під час цих війн почали загострюватися суперечки всередині блоку. Вони були зумовлені прагненням США проводити свою гегемоністську політику за рахунок інтересів союзників: залучення їхніх військ до безпосередньої участі у війні у В'єтнамі, розвал СЄАТО, призвели до того, що США почали більше уваги приділяти АНЗЮС.

За ініціативою США активізувалась військова діяльність блоку: у 70-х роках у рамках АНЗЮС стали регулярно проводитись маневри збройних сил його країн-учасниць: розширено мережу американських опорних пунктів на території країн блоку для розташування або транзиту ядерної зброї і поширення дії Тихоокеанського пакту на район Індійського океану.

Однак прагнення народів Азії позбутися іноземного диктату у галузі зовнішньої політики, загальні тенденції до розрядки напруження, встановлення добросусідських відносин між країнами привели до кризи і в АНЗЮС.

Лейбористський уряд Нової Зеландії, який прийшов до влади влітку 1984 року, під впливом антивоєнних сил заборонив вхід у порти своєї країни кораблів з ядерною зброєю. У 1985 році Австралія і Нова Зеландія разом з 11 острівними країнами регіону підписали Договір про створення без'ядерної зони у південній частині Тихого океану. 11 серпня з ініціативи США членство Нової Зеландії в АНЗЮС було припинено.

На сьогодні АНЗЮС як військово-політичний блок практично втратив своє значення.