Біографічні дані про талановитого африканця Апулея взяті, в основному, з його власних творів. Проконсулом Африки в 157-58 роках був Клавдій Максим, який головував на судовому процесі проти Апулея по обвинуваченні заняттям магією. З промови Апулея, виголошеної ним на цьому суді і названої "Аpologia sive pro se de magia liber", зрозуміло, що йому в той час було 30-35 років. Відповідно, він народився у двадцятих роках, оприділена дата 124-25 роки н. е.), в часи правління Адріана, "золотий вік Антоніонів".

Розквіт його творчості припадає на час правління Антоніна Пія. З імен ще декількох проконсулів, згаданих в збірці уривків його промов під назвою "Florida"("Квітник"), можна зробити висновки, що в сімдесятих роках він був ще живий, наступних дат його життя ми не маємо.

Уродженець Мадаври, колоніального міста на кордоні Гетулії і Нумідії. Апулей був сином могутнього, досить забепеченого чиновника, отримав у юності хорошу освіту і мав потяг до риторики та філософії. Почавши вивчати ці науки в своєму рідному місті, він завершив його в Карфагені. Після смерті батька він отримав певну спадщину, яку витратив на поїздку до Афін, де продовжував вивчати філософію і примкнув до школи платоніків. Звідти він попрямував до Риму, де досконало оволодівши латинською мовою, став виступати в суді. Знання двох мов і вільне володіння ними стає необхідною ознакою освідченості, але разом з нею прекрасно вживається найбезглуздіша марновірність у магію, чаклунство, дивацтво, привиди та демонічні істоти. Проте коштів на прожиття в Римі не вистачало і він повернувся у Мадавру, де певний час займав почесні посади в міському управлінні. Але пристрасть до мандрів не покидала його, він подався до Александрії. По дорозі тяжко заслаб і був змушений зупинитися у місті Еє (тепер Триполі) для лікування. Там він зустрівся зі своїм колишнім товаришем по навчанні в Афінах Понтіаном, уродженцем Еї, і, піддавшись на його умовляння, а можливо спокусившись спокоєм і достатком, одружився з матір'ю Понтіана, Пудентілле, богатою вдовою. Пудентілле було за сорок і Апулей, відзивався про неї з великою пошаною, проте ніколи не говорив про шлюб з любові. Саме це одруження і принесло йому найбільші неприємності тому, що родичі її першого чоловіка, які сподівались заволодіти її майном, звинуватили Апулея у тому, що він зачарував Пудентиллу, яка після смерті чоловіка довго відмовляла всім, хто сватався до неї. Процес відбувся у місті Сабраті й закінчився оправданням Апулея. Судячи по уривкам його пізніх промов (у "Флоридах"), він вибрав своїм постійним місцем проживання Карфагени, де нажив великої шани та слави кращого оратора і займав посаду верховного жреця. Ще при житті вчесть нього були поставлені в Карфагені дві статуї.

Незважаючи на те, що ворогам Апулея не вдалося погубити його, висунувши проти нього звинувачення у магії, за ним у пізніший період закріпилася слава мага, про що свідчить Августин. Цілком ймовірно, що цьому сприяла не так його "Апологія", як його знаменитий твір - "Метаморфози" (або "Золотий осел"), у якому як фабула основного оповідання, так і вставні новели весь час обертаються навколо містико-магічних тем. Достовірного портрета Апулея ми не маємо, але на медальйоні IV-V століття з його іменем він постає перед нами красивим юнаком з правильним дещо жіночим обличчям з довгими густими локонами. Твори Апулея дійшли до нас не повністю. За його словами він писав грецькою і латинню, але збереглися лише наступні латинські твори: "Апологія" (в 103 главах), "Флоріди" (23 уривки з промов, вибраних невідомо ким і коли), роман "Метаморфози" (в 11 книгах) та три філософських трактати: "Про Платона і його вчення" (викладення натурфілософії та етики Платона), "Про божество Сократа" риторичні роздуми про природу сократівського "демоніона" про існування демонів - проміжних істот між богами і людьми) і "Про світ" (популярне трактування , приписуваного Арістотелю).

Про твори Апулея які не збереглися відомо частково з його власних спогадів про них або з творів різних пізніших авторів. Ці твори можна розділити на декілька груп: поетичні твори (жартівливі та любовні вірші, гімни, панегирик консулу Орфиту); епітоми по історії Риму (згадувані Присціаном); промови (згадуються самим Апулеєм і Августином); твори наукового характеру (про риб, про дерева, про сільське господарство, медицину, астрономію, арифметику та музику); роман під назвою "Гермагор" (його згадує Присціан і Фульгенцій). У всьому іншому, не виключаючи віршів, він не вище рівня звичайного ритора, а свої філософські знання безумовно оцінює надзвичайно високо. В "Апології" з самовдоволенням говорить про свої природничо-наукові й оптичні дослідження, але особливо настирно називає себе філософом, заглибленого в розв'язання вищих питань життя і всесвіту. "Апологія" і "Флориди" свідчать про хороші знання риторики, про дотепність, спритність у майстерності володіння мовою, а також дають багато для знання побуту того часу. Обидва твори дійшли до нас повністю і вони заслуговують, як з історичної, так і літературної точки зору великої уваги.

"Апологія" датується 50-ми роками II століття. Композиція "Апології" як промови, дійсно виголошена в суді, досить ясна і прозора, хоч дещо відхиляється від традиційної схеми. Звичайно, навряд чи можна думати, що вона була виголошена саме в тій гармонійній, повністю обробленій формі, в якій вона вийшла в світ, адже сам Апулей говорить, що він мав на її підготовку лише чотири дні, проте "Апологія" (особливо її друга частина) написані в загальньому досить простою мовою, з умінням змальовувати образи людей і давати їм характеристики, дещо карикатурні, але досить прозорі, щоб уявити собі той круг провінційних землеробів у якому йому довелося жити. У першій частині "Апології" Апулей розбирає по пунктам звинувачення пред'явлені йому. Багато небезпечних звинувачень у заняттях анатомією риб, розтин яких, як і інших тварин, вважалося причетністю до магічних обрядів. Найбільш небезпечним було звинувачення у тому, що Апулей приводив одного хлопчика-раба в безсвідомий стан і використовував його для віщування, що він зберігав у своєму будинку деякі предмети таємних культів, ховаючи їх від посторонніх очей. Всі ці звинувачення Апулей спростував одне за іншим. Чи займається він дійсно чимось подібним до магії, це питання залишилось відкритим у результаті всієї першої частини промови, займавшої 65 розділів.

Друга частина "оповіді", присвячена історії його взаємин з Пудентилою та її двома синами від першого чоловіка - Понтіана. Ця частина "Апології" в побутовому відношенні дуже цікава: інтриги щодо спадщини, сімейні чвари, перехоплені листи, підкуплені свідки та їх брехливі докази, - вся ця картина написана Апулеєм досить майстерно. Особливо вдалися йому портрети Руфина та його аморальна сім'я, а також п'яниці "із благородних" Красса. Апулей ніколи не впускав моменту, щоб підкреслити свою безкорисність і філософську чистоту моралі. Таким чином, процес у Собраті був у відомій степені театральною виставою, яка могла закінчитися для Апулея трагічно. Значний інтерес для філологів й істориків має збірка "Флориди". Вважають, що первісний варіант був значно більшим і складався лише з цілих речей. Потім якийсь прихильник таланту Апулея вибрав найбільш вподобані уривки.

Апулей досягнув тривалої і широкої популярності своїм блискучим романом "Метаморфози", єдиного в своєму жанрі. Період написання твору відносили до часу перебування Апулея у Римі, тобто до його віку 27-28 років, але "Метаморфози" не несуть на собі печаті юнацького твору, а є підсумком великого життєвого досвіду, переробленого гострим розумом і огорнутого в вишукану до дрібниць продуману форму. Роман "Метаморфози" більш відомий під назвою "Золотий віслюк". Епітет "золотий" було прийнято надавати творам, які мали великий успіх. Його складна фабула оповідає про пригоди молодого грека Луція, який з цікавості захотів випробувати на собі дію чудодійної мазі, перетворившої господиню будинку, де він жив, на сову. Помилившись служниця, що допомогала йому, переплутала банки з мазями, він був перетворений не на птаха, а на віслюка і в ту ж ніч його вкрали розбійники, які напали на оселю. Лукію-віслюку було відомо, що він знову перетвориться на людину, як тільки поїсть свіжих квітів троянди, але пройшов майже рік, доки він після безкінечної низки злиднів зміг дістатися порятунку: з рук жреця Ізіди він отримав трояндовий вінок, знову став чоловіком і прихильником Ізіди та Осіріса на все своє життя. Роман складається з 11 книг і написаний від першої особи. Композиція "Метаморфоз" надзвичайно складна: в основну фабулу вплетені дванадцять новел, більшість з них носять характер авантюрно-кримінальний, а також еротичний.

Історія, що занапастила так багато величних творів античності, була милостива до Апулея, зберігши не лише його філософські трактати, незначні, але два його найцікавіші твори "Апологію" і "Метаморфози", на століття. "Золотого віслюка" читали навіть церковні діячі, як, наприклад, зберігший для нас цю назву романа Августин. Апулей не лише благополучно пережив ворожі язичним казкам середньовіччя, але його повість про Амура і Псіхею була витлумачена Фульгенцієм (в V ст.) в релігійно-містичному дусі, як свята любов душі до божества. Вже в раннє Відродження його еротичні новели були використані Боккачо в "Декамероні". До образів Амура і Псіхеї звертався Лафонтен у XVIII столітті, Богданович у своїй поемі "Душенька".

Стиль творів Апулея (tumor Africus - "африканська напищеність") один з частих проявів так званої "другої софістики" - літературного руху тієї епохи, захватившої і грецьку, і римську літератури і створившої новий стиль.