Перед початком Першої світової війни міжнародна торгівля досягла вже значних обсягів. Розвиток торговельних зв'язків полегшувався в той період стабільністю валют та свободою руху капіталів і робочої сили, тому нагальної необхідності у створенні міжнародної організації торгівлі не було.

Світова війна все це зруйнувала і призвела до створення режимів майже економічної автаркії. Заходи жорстокої регламентації міжнародної торгівлі, уведені під час війни, діяли і після її закінчення. Відродження свободи торгівлі стало тим ідеалом, до якого прагнули країни. І дійсно, з 1919 по 1039 роки було багато спроб створити механізм регулювання і розвитку міжнародної торгівлі.

Вже у 1920 р. в Брюсселі під егідою Ліги Націй відбулася фінансова конференція представників 30 країн.

Прийняті цією конференцією резолюції передусім стосуються фінансових проблем. Відносно міжнародної торгівлі конференція висловила побажання, щоб кожна країна поступово переходила до принципів вільної торгівлі.

Друга міжнародна конференція з економічних питань проходила в Генуї у 1922 році. Конференція прийняла ряд резолюцій щодо розвитку міжнародної торгівлі, а також її охорони.

У 1927 році в Женеві відбулася третя велика економічна конференція, на якій 200 делегатів і 150 експертів представляли 50 країн світу. Як наслідок, через кілька місяців на дипломатичній конференції була підписана спеціальна конвенція, згідно з якою країни брали на себе зобов'язання у шестимісячний термін зняти всі заборони і обмеження на імпорт та експорт і не замінювати їх жодними подібними заходами. Але ця конвенція не була ратифікована більшістю країн.

Позитивні результати цих міжнародних конференцій, виявилися незначними, але саме в цей період було закладено основи сучасного правового підґрунтя міжнародної торгівлі - прийнято конвенції про спрощення митних формальностей (1923 р.), міжнародний торговельний арбітраж (1924 р.), охорону промислової власності (1925 р.), продукцію промисловості вторинної переробки металів (1929 р.).

Останню передвоєнну конференцію було скликано у 1933 році у Лондоні. Спроби лібералізації торгівлі, здійснювані між двома світовими війнами, не мали великого значення, але після Другої Світової війни всі питання, які обговорювалися раніше, знову опинилися в центрі уваги.

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 рік) були створені дві організації - Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку, а заключний акт форуму містив рекомендації державам щодо створення Міжнародної торговельної організації, яка б опікувалася регулюванням міжнародних торговельно-економічних відносин. Відомі дві спроби створення такої організації: розробка Гаванського статуту (конференція в Гавані) і створення ГАТТ (конференція в Лондоні та Женеві).

На конференції в Гавані, яка тривала з 21 листопада 1947 р. до 24 березня 1948 р., були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни - Аргентина, Польща, Туреччина. Крім того, в роботі конференції не брали участь СРСР, Німеччина, Японія та Іспанія. Міжнародна угода, розроблена в Гавані за ініціативою США, містила 106 статей і мала дві основні теми: по-перше, принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі, по-друге, створення міжнародної організації. Угоду ратифікували лише дві країни, а США відмовилися від свого проекту. Ця спроба виявилася невдалою. Натомість на Женевській конференції, яка розпочала роботу 20 жовтня 1947 р., представникам 23 держав вдалося розробити так звану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі /ГАТТ/.

Досягнення угоди на Женевській конференції пояснюється простотою і лаконічністю тексту ГАТТ, який містив лише 35 статей; використанням механізму двосторонніх переговорів; відсутністю нововведень організаційного характеру, оскільки система відтворювала традиційний порядок міжнародних конференцій. Статті Генеральної угоди і сама діяльність організації ґрунтується на таких принципах:

1. Торгівля без дискримінації (принцип найбільшого сприяння) - всі договірні сторони зобов'язані надавати одна одній однаково сприятливі умови; жодна країна не повинна робити винятки для іншої або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід.

2. Захист за допомогою мита - система захисту національного виробництва має будуватися тільки на митних тарифах, а не на будь-яких інших, комерційних чи адміністративних заходах.

3. Забезпечення стабільної основи торгівлі - "заморожування" рівня митних ставок, які для кожної країни визначені в тарифних таблицях (невід'ємна частина ГАТТ); перегляд консолідованих тарифів і повернення до більш високого рівня вимагає компенсації такого підвищення.

4. Заохочення справедливої конкуренції - однакові фіскальні правила та інші регламентації для товарів національного виробництва та імпортованих товарів; заборона демпінгу і дозвіл застосування антидемпінгових заходів; можливість нейтралізації експортних премій або субсидій за допомогою компенсаційних зборів;

гармонізація методів розрахунку вартості товарів; недискримінація постачальників залежно від країни походження під час здійснення державних закупівель.

5. Усунення кількісних обмежень (контингентування імпорту) - використання таких обмежень є можливим лише у випадку гострого дефіциту платіжного балансу і для країн, що розвиваються.

6. Проведення консультацій, примирення та врегулювання спорів - кожна країна може звернутися до ГАТТ з проханням про допомогу в справедливому вирішенні спорів, якщо вона вважає, що її права порушуються іншими членами; ГАТТ проводить двосторонні консультації, а за неможливості вирішення питання створює спеціальні групи.

7. Визнання регіональних торговельних угод - існування регіональних торговельних угруповань (зона вільної торгівлі, митний союз) допускається як виняток за умови дотримання певних вимог, оскільки регіональна інтеграція повинна доповнювати багатосторонню торговельну систему, а не руйнувати її.

8. Створення пільгових умов для країн, що розвиваються - необхідність забезпечення того, щоб країни, які розвиваються, мали сприятливіші умови виходу на світові ринки, а розвинуті країни, в свою чергу, утримувалися від заходів, що можуть ускладнювати експорт з названих країн.

9. Особливі норми регулювання для текстилю та одягу ГАТТ передбачає винятки стосовно текстилю та одягу, які забезпечують індустріально розвинутим країнам можливість встановлення квот на ці види товарів на основі угоди "мультифібр" (МФА), яка існує з 1974 р.; захисні положення угоди можуть застосовуватися її учасниками якщо існує загроза руйнування внутрішнього ринку внаслідок імпорту; за рішенням Уругвайського раунду ГАТТ квоти МФА будуть поступово скасовуватися протягом десяти років, а тарифи знижуватися, тобто загальні нормативні правила ГАТТ щодо текстилю й одягу наберуть чинність з 2004 року.

ГАТТ покликана виконувати три функції: впливати на державну зовнішньоекономічну політику розробкою правил міжнародної торгівлі; бути форумом для переговорів, які сприяють лібералізації і передбачуваності торговельних відносин; опікуватися врегулюванням спорів.

ГАТТ спрямовує свою діяльність проти всіх видів протекціонізму, крім митних тарифів. З метою зниження тарифів, які на початок діяльності ГАТТ у багатьох країнах були занадто високими, створено систему тарифних переговорів. Переговори починаються на конференціях і продовжуються на раундах багатосторонніх торговельних переговорів (БТП).

Основною метою ГАТТ ставилося - забезпечення стабільного зростання і зменшення ризику міжнародних торговельних відносин через:

- ліквідацію митних та інших торговельних обмежень;

- усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості населення;

- підвищення реальних доходів і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.

З початку дії Генеральної угоди проведено 8 раундів БТП. Більшість торговельних раундів стосувалися в основному зниженню тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої угоди.

Восьмий (Уругвайський) раунд торговельних переговорів був найбільш конструктивним і багатостороннім з усіх, які мали місце, він розглянув як традиційні сфери (зниження тарифів, уточнення правил і ліквідацію нетарифних перешкод), так і нові - торгівля послугами і торговельні аспекти, пов'язані з правами інтелектуальної власності, а також сфери торгівлі товарами, які тривалий час не лібералізувалися (сільське господарство і легка промисловість).

У рамках Уругвайського раунду для проведення багатосторонніх переговорів було створено складну організаційну структуру. До її складу увійшли: комітет з нагляду - спеціальний орган, призначений для спостереження за виконанням зобов'язань учасниками не вводити нових торговельних обмежень, що суперечать ГАТТ, та 15 переговорних робочих груп. Крім того в рамках Уругвайського раунду працювали численні неофіційні робочі групи.

За результатами переговорів 15 грудня 1993 року були прийняті Заключний акт переговорів і Угода про створення Світової організації торгівлі (СОТ). Підписання і ратифікація Заключного акту відбулося 15 квітня 1994 року в Марракєші (Марокко) 120-ма країнами - учасницями багатосторонніх переговорів у межах ГАТТ.

ГАТТ планувалась як частина Міжнародної торговельної організації (МТО), але угода з МТО не була ратифікована, і ГАТТ усі роки діяла у якості тимчасового органу. З метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і забезпечення відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної власності.

СОТ - це нова міжнародна організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського раунду, іншими словами - це об'єднання держав, спрямоване на створення і підтримку системи юридичних норм міжнародної торгівлі.

Членами СОТ є 145 держав, на які припадає понад 95% обороту міжнародної торгівлі. На відміну від ГАТТ, СОТ має статус юридичної особи. До членства у СОТ ставляться більші вимоги, ніж до членства в ГАТТ. Згідно третьої статті Марракєшської угоди, СОТ повинна виконувати чотири функції:

- сприяти реалізації угод Уругвайського раунду і будь-яких інших угод, які укладатимуться в межах організації;

- служити міжнародним форумом для обговорення питань, тлумачення і застосування угод Уругвайського раунду;

- виконувати функції арбітра;

- періодично здійснювати збір інформації про торговий режим у країнах-членах з метою перегляду торгової політики.

Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. Вона приймає найважливіші рішення, наприклад, укладає нові міжнародні договори з питань торговельного режиму. Такі Конференції вже проходили в Сінгапурі - 1996 році, Женеві - 1998 році, Сіетлі (США) - 1999 році.

У період між конференціями керує Генеральна рада, що, як постійний орган, відповідає за політику СОТ. Крім того, саме вона виступає головним арбітром коли між державами-членами СОТ виникають суперечки з приводу тлумачення або застосування норм угод Уругвайського раунду. Менш важливі питання розглядають відповідні органи, а саме: Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, Рада з аспектів інтелектуальної власності, що стосуються торгівлі.

Конференція міністрів і Генеральна рада складаються з представників усіх країн-членів Організації. На відміну від більшості міжнародних організацій до системи ГАТТ-СОТ приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна приєднується власне, до системи угод, тобто бере на себе обов'язки їх виконувати, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність держави їх виконувати.

Угода СОТ не входить до структури ГАТТ (1947 р.). Тому країни можуть стати (або залишитися) договірними сторонами ГАТТ, не приєднуючись до СОТ. З іншого боку, країни не можуть стати членами СОТ, поки вони не приєднаються до ГАТТ. Країни можуть також клопотатися перед підготовчим комітетом СОТ про поєднання процесу їхнього приєднання до ГАТТ з процесом приєднання до СОТ. Швидкість приєднання країни до ГАТТ (до системи ГАТТ-СОТ) залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ-СОТ.

Приєднання відбувається поетапно у такій послідовності:

- подання прохання щодо приєднання,
- розгляд прохання,
- проведення консультацій з країнами-членами ГАТТ,
- проведення серії засідань робочої комісії ГАТТ,
- подання меморандуму про зовнішньоекономічний режим країни,
- проведення багатосторонніх переговорів,
- розробка протоколу про приєднання,
- прийняття країни в ГАТТ (ГАТТ-СОТ).

Протокол про приєднання набирає чинності після того, як Генеральна рада (або Конференція міністрів) схвалять доповідь Робочої групи і приймуть рішення Генеральної ради (рішення міністрів) більшістю у дві третини голосів.

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 30 листопада 1993 року, коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заявки України було створено 17 грудня 1993 року. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання, стало подання Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої групи.

З того часу відбулося вже 10 засідань Робочої групи, останнє з котрих проходило 25-26 лютого 2003 року. У 1997 році розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами-членами СОТ.

25 лютого 2003 року під час десятого засідання Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ було прийнято рішення про початок підготовки звіту Робочої групи - підсумкового документу, який міститиме опис національного торговельного режиму України та ті зобов'язання, що будуть взяті Україною після вступу до СОТ.

Прийняття такого рішення означає, що Україна фактично вийшла на фінішну пряму. Однак, як свідчить досвід, саме по собі прийняття цього рішення не гарантує членства в СОТ. Скажімо, через рік-півтора. Одночасно з підготовкою Проекту Звіту Робочої групи Україна має вирішити низку проблемних питань торговельного режиму та значно покращити роботу в частині законодавчого забезпечення вступу України до СОТ. Окремі сектори українського торговельного законодавства (санітарні, ветеринарні та технічні вимоги до товарів, що імпортуються в України) потребують більш детального розгляду та подальшого врегулювання певних невідповідностей з вимогами СОТ, як на законодавчому так і на рівні виконання законів.