5 серпня 2003 року виповнилося 100 років від дня народження), українського співака ... Сумщина. Лебедин. Звідси 100 років тому розпочинався життєвий шлях великого українського співака Бориса Романовича Гмирі. Де б не був артист, упродовж усього життя він не поривав зв'зків з рідним містом. До останніх днів листувався з юними аматорами сцени місцевої середньої школи №5, зустрічався з хором ветеранів Лебедина "Срібні голоси", давав концерти у районному Будинку культури...

Зараз, у ювілейні дні, ім'я співака у всіх на слуху. І не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А при житті про Бориса Гмирю згадували мало й обережно. Виною був факт у його біографії, зв'язаний з перебуванням в роки Другої світової війни на окупованій території. Сталося так, що прикутий хворобою до ліжка, артист не зміг вчасно евакуюватися з Харкова, де застала його війна. Видужавши, мусив заробляти на прожиття концертами. Слід зазначити, що німці цінували талант українського співака і коли відступали, то пропонували йому виїхати до Німеччини. Але Гмиря рішуче відмовився. Годі й казати, що коли прийшло визволення, його відразу ж взяли "під ковпак" всемогутні органи Берії. Тавро "співробітника з окупантами" висіло над Гмирею все його життя. Не змилося це тавро навіть після того, як сам Сталін, прослухавши спів Гмирі, дав йому звання "Народний артист СРСР".

Але постійна і принизлива недовіра з боку офіційних кіл, недругів і заздрісників не зломили артиста. "Я пишаюся тим, що мене не визнають сьогодні, - ділився Борис Романович. - Талановита людина не принизить себе подачками. А нагороди, премії - це подачки. ОСНОВНЕ ВИЗНАННЯ - У ЛЮДЕЙ!". І він вповні заслужив його, користуючись у народі найширшою популярністю. Тисячами, мільйонами розходилися по країні платівки з записами народних пісень, романсів, оперних партій у неповторному виконанні Бориса Гмирі. Адже за своє життя він проспівав 1047 концертів. З них 98 - благодійні йі шефські. Гастролював у Китаї, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Угорщині. Його слава - близько 300 українських народних пісень і романсів, понад 300 музичних творів російської та західної класики, 39 оперних партій, вокальні цикли "Зимовий шлях" Ф.Шуберта, "Персидські пісні" А.Рубінштейна, "Пісні і танці смерті" М.Мусоргського, "П'ятиденка" Д.Шостаковича. Композитори подарували співакові 135 зошитів з проханням виконати їхні твори.

Як відомо, Борис Гмиря сім років виношував задум постановки опери "Моцарт і Сальєрі" М.Римського-Корсакова. Сальєрі у трактуванні співака - жертва злочинного й руйнівного почуття чорної заздрості. Прем'єра відбулася в 1962 році в Московській філармонії. Партнером Гмирі був знаменитий тенор Іван Козловський. Унікальність філософського твору "Моцарт і Сальєрі" випробувана часом. Нині цей твір можна почути лише за кордоном, бо всесоюзна фірма "Мелодія", яка свого часу від випуску платівок Гмирі отримувала мільйонні прибутки, давно продала права на їх видання.

Перлиною творчого доробку співака стала "Шевченкіана". Гмиря - перший і до цього часу єдиний співак, який підготував і виконав концертну програму музичних творів на вірші Кобзаря у найкращих концертних залах колишнього СРСР та за кордоном. Він знявся у фільмі-опері "Наймичка" за поемою Т.Г.Шевченка. Недарма Борис Романович увійшов до числа ста найславетніших українців за тисячолітню історію України. А тим часом спритні ділки на Заході торгують касетами з голосом Гмирі оптом і вроздріб, заробляючи шалені гроші та іменуючи нашого славетного земляка не інакше як "русским певцом". Україна ж мовчить!

Київ. Хрещатик, 15. Тут, у квартирі, де мешкав Борис Романович, зусиллями його вірної дружини Віри Августівни збереглося все, що зв'язано з життям і мистецькою діяльністю співака. А після смерті Віри Августівни цю благородну місію взяла на себе її племінниця Ганна Принц, засновниця Фонду Бориса Гмирі. Це вона врятувала від тліну багато плівок із записами Бориса Романовича, в умовах хронічної нестачі коштів примудряється видавати невеликими тиражами компакт-диски з творами у виконанні свого великого родича. Цьому б подвижництву та підтримку держави. Та ба! У нашої держави до Гмирі ще руки не дійшли...

1 серпня 1969 року Бориса Гмирі не стало. Попрощатися з ним прийшов увесь Київ. То було найвище визнання таланту і заслуг співака перед людьми.

Лідія РИЖКОВА, Олексій ЖУРАВЕЛЬ, Укрінформ.