Коли два англійці зійдуться, перша мова про погоду. Тому народна мудрість каже: "В Англії лагідні зими й суворі літа". Насправді англійське літо - це три спекотні дні, та й ті з громовицею. Клімат та географічне положення Британських островів, безумовно, виокремлюють британців серед інших народів Європи. За темпераментом англійця важко сплутати з будь-ким. Де б він не перебував англієць, скрізь почувається майже як удома. Бо домом для нього є його англійський консервативний характер. Традиція й тільки традиція - основне кредо англійської нації.

Британське або спартанське сімейне виховання давно вже стало взірцем досконалості. Як кажуть у Туманному Альбіоні: "Один батько сотню вчителів переважить". Змалку англійські батьки дисциплінують своїх дітей.

Учать, як правило, на власному прикладі, бо старанність - мати успіху. Британські чоловіки - джентльмени й лицарі, які завжди своєю шляхетністю переконують серця коханих жінок.

Британські жінки - "залізні" і тендітні леді, ще більш шляхетні у своєму ставленні до чоловіків. Отож нехай сама народна казка краще розповість нам про британський характер.

Синя борода

Жили-були троє братів: Джек, Том і Біл. Біл був старший, Том - середній, а Джек - наймолодший. Вони працювали у полі далеко від дому, і кожен по черзі лишався готувати обід.
Першого дня лишився Біл, старший із братів. Засмажив Біл м'ясо над вогнем, зварив ріпи, картоплі, приготував усе, як годиться, й просурмив у ріг (того часу ще не було дзвіночків, щоб скликати на обід).
Тільки-но він просурмив, як із видолинка з'являється дідок з бородою, що синіша від синьки і з зубами, що гостріші від пилки, й питає:

- Ти кликав обідати?
- Кликав, тільки не тебе, - відповів Біл.
Йому зовсім не хотілось, аби дідок з'їв обід, що він приготував для себе і своїх братів. - Ну, це ще ми побачимо, - каже Синя Борода.
Увійшов у дім без запрошення і з'їв увесь обід. Коли брати повернулися з поля, то запитали, що ж це Біл робив цілісінький день, що не встиг навіть обіду приготувати.
- Я зварив прекрасний обід, - сказав Біл, - але прийшов дідок з бородою, що синіша від синьки і з зубами, що гостріші від пилки, без будь-якого запрошення й дозволу сів за стіл і з'їв увесь обід.
На що Том, середній брат, сказав:

- Був би вдома я, не бачив би він нашого обіду!
- Що ж, - відповів йому на це Біл, - завтра твоя черга готувати…
Наступного дня Том прилаштував м'ясо над вогнем, а сам тим часом почистив ріпу, картоплю й гарбуз, поставив на вогонь тушкуватися, випік свіжого хліба - одне слово, приготував обід на славу і вийшов у двір, щоб просурмити в ріг.
Не встиг просурмити, як із видолинка з'являється дідок з бородою, що синіша від синьки і з зубами, що гостріші від пилки і запитує:

- Ти кликав обідати?
- Кликав, тільки не тебе, - відповідає Том - Ну, це ще видно буде, - каже Синя Борода. Він зайшов у дім і з'їв увесь обід. Коли брати повернулися, Джек запитав Тома:
- Що ж ти не зберіг для нас обід?
На що Том відповів:

- Завтра твоя черга готувати, подивимось, як ти його збережеш.
Наступного дня Джек приготував обід і вийшов у двір, щоб просурмити в ріг. Тут із видолинка дідок з'явився, з бородою, що синіша від синьки і з зубами, що гостріші від пилки. А Джек йому каже:

- Заходь, дідусю, покуштуй, як я готую.
- Не хочу! - відповідає Синя Борода.
- Ну як це, обов'язково заходь, будеш із нами обідати.
- Не хочу! - каже Синя Борода, потім обійшов навколо будинку і попростував назад у видолинок. А Джек, хитрюга, пішов услід за ним і побачив, як Синя Борода спустився в глибоку печеру. Саме в цей час брати повернулися додому, не застали Джека і подумали, що Синя Борода замість обіду з'їв його. Та тільки-но вони сіли за стіл, як з'явився Джек і все їм розповів.
Після обіду брати вирішили разом піти до печери Синьої Бороди. Узяли із собою великий кошик, до якого прив'язали довгий мотузок.
- Ну, сідай у кошик, ми тебе спустимо в печеру - сказав Біл Джекові.
- Ні, по черзі, - відповів Джек. - Хто старший, той перший.
Довелося Білу сідати в корзину першому, і брати спустили його в печеру. А коли він смикнув за мотузок, вони його витягли й запитали, що ж він там бачив?
- Як спускався, доки не побачив будинок. Тоді я смикнув за мотузку.
- Нащо ж ти так швидко смикнув? - здивувався Том. - Треба було роздивитися, що то за будинок, хто там живе.
- Тепер твоя черга спускатися, ось ти й роздивишся, - відповів Біл.
Том сів у кошик, брати спустили його в печеру, і він опинився просто на даху будинку. Та злякався й одразу смикнув за мотузок.
- Ви обидва ні на що не здатні, - сказав Джек і сам сів у кошик.
Спустився на дно печери, де стояв будинок, заглянув у вікно. У кімнаті він побачив прегарну дівчину! - Ти найкраща дівчина у світі, - сказав їй Джек. - Красивішої я не бачив. Виходь за мене заміж! - Ні, - відповіла вона, - Синя Борода тебе скарає за це на смерть. Краще тікай звідси швидше! - Що ти, ми із Синьою Бородою друзі! Сідай ось у цей кошик і мої брати піднімуть тебе нагору.
А слідом за тобою і я піднімуся.
Дівчина з радістю погодилась, тільки перед тим, як сісти у кошик, зняла з пальця перстень і подала його Джекові.
- Це перстень бажань, - сказала вона. - Бережи його.
Джек узяв дарунок і смикнув за мотузку.
Коли брати витягли нагору корзину і побачили у ній прегарну дівчину, одразу ж закохалися в неї і стали сперечатися, за кого вона заміж піде. Та дівчина відверто сказала, що ні за кого не піде, тільки за Джека.
- Ні, не бути цьому, - сказали брати. - Ми Джека залишимо внизу.
Вони відкинули геть кошика і почали знову сперечатися і битися через дівчину.
А бідний Джек чекав, чекав, коли ж за ним спустять кошик, та й не дочекався. І сидіти б йому у печері не знати скільки, коли б не згадав про перстень, який дала йому дівчина. Джек покрутив його навколо пальця і сказав:

- Добре було б мені тепер сидіти вдома, біля коминка, та смалити вересову люльку! Не встиг він це проказати - як опинився вдома. У коминку горить вогонь, а перед ним сидить дівчина.
- Ой, Джек! - тільки й вигукнула вона.
Незабаром вони одружилися. І коли я бачив їх востаннє, були дуже щасливі.

Кохання завжди дорогу знайде