
Казахське сонце високо стоїть над "співучими пісками". Праця, праця і праця - ось три віковічні скарби
для нащадків мужніх тюркських племен. Бо окраса цієї родючої землі - врожай, а окраса казахів -
знання.
Казахстан - справжній океан народної поезії. Хоча країна не має виходу до Світового океану, та, будучи
однією з найбільших за площею країн Центральної Азії, сучасний Казахстан відіграє активну роль на
євроазіатському економічному просторі.
У казахів надзвичайно розвинене мистецтво імпровізації. Воно живе й нині як один з видів художньої
самодіяльності, підтримується і заохочується шляхом проведення змагань акинів-імпровізаторів. Тому
казахи кажуть "у майстра - руки золоті, а в акина - слова". Уявіть, що сьогодні ми з вами завітали у
гості до одного з відомих акинів. Насолоджуючись гостинністю щедрого хазяїна, смакуючи незвичний
кумис (напій з молока кобили), ми потрапили до неосяжних океанських хвиль мудрого народного
слова.
Старий і його дочка
Жив на світі старий із двадцятирічною дочкою. Мав він верблюда, коня й віслюка; на їжу заробляв
собі продажем дров.
Одного разу нав'ючив він дрова на верблюда і приїхав на базар.
Підійшов до нього невідомий і запитує:
- Скільки коштують дрова?
- Три копійки.
- Візьми за все десять копійок!
Старий з радістю згодився. Привіз дрова на подвір'я покупця.
Коли старий скинув дрова і взяв десять копійок, покупець наказав йому прив'язати і верблюда.
- Я купив дрова з верблюдом разом. Інакше навіщо б я тобі дав замість трьох копійок десять?
Довго доказували вони один одному і зрештою пішли до бая, щоб той розв'язав їхню суперечку.
Бай запитує старого:
- Правду сказав покупець, що він дав тобі за все десять копійок?
- Правду.
- Тоді правда на його боці. Віддай йому верблюда.
Заплакав старий від такої кривди і пішов собі додому.
Наступного дня нав'ючив він дрова на коня й знову поїхав на базар.
І цього разу трапилася з ним така сама біда. Покупець обдурив його тими ж хитрими словами.
І знову бай сказав, що правда за покупцем: разом з дровами він купив і коня.
На третій день старий нав'ючив віслюка й знову зібрався на базар.
Аж тут підійшла до нього дочка й сказала:
- Сьогодні я повезу продавати дрова. Верблюда й коня у тебе відібрали обманом. Хай спробують
узяти в мене віслюка.
І поїхала дівчина на базар. Підходить до неї той самий покупець і каже:
- Продаси дрова з усім за п'ять копійок?
Відповіла йому дівчина:
- Продам, якщо дасте гроші з усім.
- Дам.
Привезла вона дрова, скинула й запитує:
- Прив'язати вашого віслюка?
Показав покупець місце.
Почав він розраховуватись із дівчиною, простягнув їй гроші.
А дівчина схопила його за руку і каже:
- Ви обіцяли віддати гроші з усім, у чому вони, тобто з рукою разом.
Засперечались вони і пішли до бая на суд.
Бай замість руки присудив покупцеві оддати дівчині п'ятсот карбованців.
Віддав покупець п'ятсот карбованців і каже при баї дівчині:
- Багатьох людей я обдурив, а ти мене ошукала. Хочеш іще заробити п'ятсот карбованців? Давай улаштуємо
змагання: хто більше небилиць розповість, той виграє п'ятсот карбованців.
Поклали вони гроші перед баєм.
Покупець, як старший за віком і чоловік, почав першим:
- Одного разу посіяв я пшеницю. Вона така виросла, що людина на верблюді могла у ній
сховатись.
Одного разу сорок цапів заблукало в пшениці. Пшеницю восени скосили, а цапів так і не знайшли. Обмолотили
зерно, намололи борошна, напекла дружина коржиків. Вийняла з печі, подала на стіл. Відламав я
шматочок, став їсти. Аж тут закричить у мене в роті цап! Як вискочить з рота! А за ним іще тридцять
дев'ять! Усі цапи так розжиріли, що кожен з них був більший за слона.
Дівчина вислухала й каже:
- Ви казали щиру правду, шановний. Такі випадки частенько бували у нас. Тепер послухайте, що я вам
розповім. Посередині свого аулу я посіяла бавовняне насіннячко. І виросло з нього величезне
дерево.
Пів-країни вкрило воно своєю тінню. Коли бавовна дозріла, я найняла п'ятсот робітників, щоб її
зібрали. Потім я бавовну продала й на виручені гроші купила сорок наррів (одногорбих верблюдів).
Нав'ючила я тих нарів дорогими тканинами і вирядила з двома старшими братами в
Бухару.
Три роки не було від них ні слуху ні духу, а вчора мені повідомили, що вони вбиті. Боюся ,
що це правда, тому що бачу халат свого старшого брата на вас. Я сама його шила, у ньому
він поїхав до Бухари. Виходить, ви вбили моїх братів, захопили їхні товари, а тепер узялися
за мене…
Покупець дров аж позеленів від злості.
Він зрозумів, що дівчина його перемогла.
Якщо визнати її розповідь правдивою, то доведеться сплатити дівчині викуп за її двох убитих братів
і, крім того, повернути сорок нарів, нав'ючених товарами. А якщо сказати, що це - небилиця, то
доведеться віддати п'ятсот карбованців.
Покупець визнав за краще віддати гроші.
Так розумна дочка принесла в цей день батькові тисячу карбованців.

|