Величні передгір'я Кавказу, неповторне плато Лагонакі, значна кількість карстових печер, снігові вершини гір, густі альпійські луки, широкий степ, вікові ліси, гірські річки з водоспадами, тихі озера - ось що зачаровує кожного гостя, який відвідує Адигею.

Адигейці - давній корінний народ Північно-Західного Кавказу. Під назвою черкесів адигейці відомі з XIII століття. Предками адигейців вважаються меоти, синди, ахеї, зіхи, касоги, керкети, які мешкають на Північно-Західному Кавказі і Чорноморському узбережжі Кавказу.

Адигея - це край "золота скіфів". Саме тут, біля аулу Уляп, були знайдені коштовні прикраси із скіфських курганів . Ця земля збагатила не одне покоління дорогоцінним скарбом народної мудрості, бо мудре слово дорожче золота й срібла. Адигейці шанують кожний клаптик рідної землі, так само вони уміють гідно зустрічати своїх гостей.

Гостинність - одна із важливих рис національного характеру адигейців. На ані (традиційному адигейському столі) на гостей завжди чекають хазяйські хліб та сіль. Сьогодні ми з вами завітали до однієї з адигейських сімей. Тут люб'язний господар причастує нас чудовими на смак стравами. А зараз на десерт для нас - стара дідівська казка.

РОЗУМНА НЕВІСТКА

Давно це було. Одружився один юнак, і з'явилася в домі його батьків молода невістка. Настав час, за звичаєм, взятися їй до роботи. Показали невістці глечики - воду носити; показали ступу - просо товкти; показали казан - пасту варити і звеліли:

- Годуй тепер нас, невістко!

Пішла невістка в саклю, де стояла ступа, нишком від усіх викопала біля неї ямку, обіклала лозою, обмазала глиною і зверху різним начинням прикрила, щоб непомітно було. Залишила тільки маленьку щілинку.

І з того часу тричі на день, як приходила просо товкти, одну пригорщу зерна щоразу сипала в цю яму.

От наповнилась яма, замазала вона її, викопала другу і теж проса повно насипала... Скільки тих ям викопала, хто знає, та тільки через рік, а може, через три після того, як взяли молоду невістку в дім, трапився в цих місцях неврожай. Настав голод... Люди поїли все, що було в засіках. Поїли і те зерно, яке зберігалося для посіву.

Настала весна, а в поле їхати ні з чим. Немає в засіках а ні зернятка! Покликала тоді молода невістка свою стареньку свекруху і показала їй заховане просо.

- Я зберегла це насіння для людей. Хай приходять по нього, нене! - каже вона свекрусі.

Зраділа старенька, привела свого діда. А той, як побачив ями, повні зерна, виліз на покрівлю саклі і став скликати всіх жителів аулу.

Зібралися односельці. Простяг перед собою старий долоні, повні проса. Показав людям і вигукнув:

- Подивіться на це золото! Такої невістки, як у мене, ні в кого ще не було!

Роздав насіння, люди посіяли його, і аул був врятований!

Обережність дає простір у вузькій ущелині.

З адигейською мудрістю знайомив Костянтин Мадей