"Тисячоозерний край - Суомі" - кажуть фіни про свою країну. Суомі - сувора скандинавська країна, та саме таку - з безмежними лісами, численними озерами й водоспадами - люблять фіни. "В ріднім краї і каміння вклоняється." Ґрунти тут бідні, клімат північний, тяжко відвойовується у лісу чи болота кожен шмат землі під засів. Ось чому й каже народна мудрість: "Фін і на камені хліб виростить".

"Веселу людину і Бог любить" - каже відоме прислів'я у Фінляндії. Незважаючи на природні випробування, фіни - сильний духом народ. Вони уміють насолоджуватися рідною природою та оспівують її у піснях, у легендах, у казках.

Який гук, такий відгук

Якось вирушили двоє братів у світ широкий шукати щастя. Старший брат перший виїхав одноколкою. Котив собі шляхом, коли це раптом чує - благає його мураха:

- Зачекай, чоловіче добрий, однесеньку мить, доки мої сини перейдуть дорогу, бо ти розчавиш їх колесами!

- Не маю часу спинятись через якихось нікчемних мурах. Я поспішаю, їду в світ широкий шукати щастя! - гукнув хлопець, смикнув за віжки й покотив собі далі, розчавивши діток мурашок.

- Перегодом хлопець звернув на зарослий бур'янами путівець. З трави злетів йому навстріч крижень і попрохав:

- Не їдь цією дорогою, бо посередині лежать яєчка. Зупини свого коня, добрий чоловіче, нехай мої дітки вилупляться, або почекай, доки віднесу їх у затишок, щоб вони не загинули під кінськими копитами!

- Не маю часу зупинятися через якісь дрібниці, - буркнув хлопець, вйокнув на коня й, звісно, зруйнував гніздечко. Потому хлопець дістався безмежної піщаної рівнини. Велика синиця злетіла на рукав подорожнього й процінькала: візьми мене, бо мушу летіти далеко, а крила слабкі!

- Геть звідси! - гримнув хлопець. - Немає в мене часу морочитися з усілякими писклями, мені конче треба їхати в світ широкий шукати щастя!

Велика синиця залетіла в кущі й сумовито зацівкала.

Нарешті хлопець приїхав до королівського міста й пішов до замку володаря держави. У правителя була донька на виданні, і юнак задумав одружитися з нею, гадаючи, що саме так знайде своє щастя.

А король привів жениха на подвір'я, показав чималу купу пшениці, перемішаної з житом, і звелів за ніч відокремити пшеницю від жита.

- Коли впораєшся з цим завданням, - сказав володар, - будеш моїм зятем, а ні - чекає на тебе сокира ката.

Чванько схилився над ворохом і став перебирати зерно. Та йому відразу стало ясно, що мине день і ніч, навіть рік, доки він упорається.

"Таке під силу хіба що мурахам, - подумав похмуро хлопець. - Якби в мене були тисячі мурах, може, й зумів би впоратися з цією роботою".

Раптом зі щілини в мурі вигулькнула мураха, поворушила вусиками й запитала:

- Я чула, нібито мене кликали на допомогу?

- Так, це я бідкався,- зрадів хлопець. - Мені конче потрібен увесь твій рід.

- А хіба ти зважив на моє прохання, коли безжалісно давив моїх малят?

- Чому ж я повинна тобі допомагати? - запитала мураха й попростувала своєю дорогою.

До ранку безсердечний хлопець перебрав лише дві пригорщі зерна. Тож і став він здобиччю ката.

Минув рік. І ось менший брат запряг коня і вирушив на пошуки щастя. Зупинила його мураха й попрохала змилостивитись над її малими. Хлопець був зовсім не такої вдачі, як його старший брат. Зупинив коня і почекав, доки мураха переведе своїх дрібних діток через дорогу.

Пожалів менший брат і крижня - дав пташині спокійно висидіти пташенят.

Коли велика синиця злетіла хлопцеві на рукав, він погодився її підвезти і сказав:

- Ну що ж, будеш мені попутницею, подорожувати приємніше, коли поруч балакучий товариш.

Хлопець дістався королівського міста, пішов до палацу й попрохав руки королівни.

Йому дали ту саму роботу, що й старшому братові, - перебирати зерно. Руки хлопця безпорадно опустилися, але на допомогу з'явився увесь мурашник, і як тільки благословилося на світ, всю купу було розділено на дві частини: менша - жита, більша - пшениці.

Король був ошелешений, побачивши, що юнак упорався з такою хитромудрою справою. Він вирішив перевірити ще раз, чи гідний бути його зятем цей хлопець, і загадав важче завдання.

- Ключ од моєї скарбниці впав на морське дно, - сказав правитель, - пірни вглиб і дістань його, ось тоді й візьмеш собі за дружину мою доньку.

Почвалав хлопець на узбережжя, геть засмучений. Похмуро спозирав на безнастанне хлюпотіння хвиль і думав: "Не зможу я дістати загубленого ключа із морської безодні".

Та ось разом із каченятами підплив крижень і поцікавився, чому юнак такий зажурений. Юнак розповів про королівську забаганку. Крижень наказав своїм дітям шукати ключа. Миттю пірнули вони у воду, знайшли ключа й принесли меншому братові.

Хлопець одніс знахідку королю, і той мовив:

- Коли виконаєш і третє завдання, сповна отримаєш винагороду.

Можновладець наказав усіх дівчат свого двору зодягти в однакове вбрання. Серед них юнак мусив знайти королівну.

Нерішуче стояв парубок перед сміхотливими дівчатами й силкувався вгадати, хто ж серед них королівна. Це було вельми важко: усі юнки вродливі й одягнуті однаковісінько.

Та ось біля вуха пролетіла велика синиця й прощебетала: Не губись, вибери ту, котру я покажу!

І сіла пташина одній красуні на плече. Тієї ж миті хлопець схопив її за руку й вигукнув:

- Оце королівна! Я впізнаю тебе із заплющеними очима й серед тисяч!

Так юнак знайшов своє щастя, бо за добро платять добром, а лихий дістає по заслузі.

Розумний здаля до берега веслує