Той, хто відвідає Тахті Сулейман (гора "Соломонів трон") можливо почує у співі гірських вітрів потаємну мудрість наймудрішого за усі часи чоловіка. "Від низин і до вершин ми всі - народ один" - кажуть про себе киргизи. Водночас стисле й широке відображення у відомому прислів'ї знайшла чудова природа Киргизстану - його безкраї степи, зелені квітучі передгір'я, сніжні вершини Ала-Тоо. Справді киргизький край уславлений могутніми горами, квітучими долинами, мужніми працьовитими людьми, поетичними переказами та легендами.

Народна пам'ять киргизів зберегла чудові казки і поеми, пісні і сказання, героїчний епос "Манас". Ось чому діти у киргизьких аїлах вже змалку знають: "будь не лише сином свого батька, а й сином свого народу". Сьогодні ми з вами зможемо відчути велич народного слова, яке сягає значно вище Тахті Сулейман.

Хлопчина-посол

Хан Джанибек, підступний і марнославний, вирішив розпочати війну проти Султанмамита і став задиратись до нього. Якось прислав джигіта, вимагаючи, щоб йому заплатили за сорок понівечених кобилиць.

- Не заплатиш - ставай до бою, - повторив той джигіт слова Джанибека.

Нерішучий та боязкий Султанмамет завагався, що йому робити - платити чи воювати - і щодня скликав людей на раду.

Якось до такої ради під'їхав на гнідому жеребчику бідненько одягнений хлопчина. Розгнівався хан Султанмамит:

- Що тут робити таким хлопчикам? Тільки рота роззявляти й слухати! Геть звідси шмаркачу! - Іде не знає, де йому стати, стане - не знає, куди рушати, а взявся над людьми панувати! - гукнув хлопчина й пришпорив коня.

Ще дужче розгнівався Султанмамит і звелів хлопчині повернутися назад.

- Коли ти такий меткий дотепник - поговори з перекотиполем, - глузливо мовив хан.

Хлопчина трохи проскакав услід за перекотиполем і скоро повернувся.

- Перекотиполе мені сказало: "Вітер повіє - біжу, в яму впаду - лежу. А Султанмамиту нічого робити, він і посилає зі мною говорити", - каже ханові хлопчик.

Розлютився Султанмамит і хотів зітнути хлопцеві голову.

- Гнів - поганий порадник, хане, - зупинили його аксакали. - Цього разу віддай хлопцеву голову нам:

цей джигіт ще колись послужить країні.

Охолов трохи хан і сховав у піхви меча. А хлопчина питається у людей:

- І що це за клопіт у вас такий, що вже три дні раду радите і ніяк не домовитеся?

Почув хлопчина про зазіхання хана Джанибека й каже:

- Відправте мене до нього послом. Спорядіть у дорогу високого верблюда й сивобородого цапа.

Порадилися люди, приготували все, що треба, й відрядили хлопчину до Джанибека.

От приїхав з цапом у поводу хлопчина-посол верхи на верблюді в ханський двір.

Джанибекові це не сподобалось.

- Звідки їдеш, хлопче? - питається він.

- Я посол із аїлу Султанмамита, - не зупиняючись, каже хлопчик.

- Ех ти, нещасне дитя. Чи в аїлі немає нікого більшого? - насміхається з хлопчини хан. - Якщо я здаюся тобі замалим, то поговори собі з цим верблюдом. Він у нашому аїлі найбільший, - відповів хлопчина й скочив з верблюда.

- Шибенику, я питаю тебе, чи немає в аїлі білобородих, старших за тебе?

- Хочеш бачити білобородого - ось тобі цап, поговори з ним. Він у нас в аїлі найстаріший. - І хлопчина спустив старого козла. - А захочеш побачити мудру людину - ось тобі я, говори зі мною. Смілива й розумна мова хлопчини припала до серця Джанибекові.

- Оце так джигіт, от так шибеник. Гаразд, я прощаю вам усе, - мовив хан молодому послові. Так своєю відвагою, розумом, кмітливістю хлопчина врятував од ворога рідний аїл.

У майстра рука золота, в промовця - слово