Веселою мулаткою під спів співаків-тровадорів та галас народного карнавалу з'являється перед прибульцями далекий острів у Карибському морі.

Куба - це темпераментна латиноамериканка, яка надихає радіти разом з нею. Кубинці люблять свою батьківщину, її природу. Саме тому у їхній усномовній народній творчості бушує море, і риба дістає перстень із дна морського, літають яструби та орли, шумлять пальми, цвіте мангове дерево, зріють банани, зеленіє кукурудза і здіймається, як непрохідний ліс, цукрова тростина.

Тендітна мелодія гітари, ритмічні латиноамериканські танці й дотепні анекдоти - основні культурні риси національного характеру кубинців. Мистецтво співу, танцю, гумору розчинилося у злитті європейської, індіанської та африканської культур. Сучасні кубинці також із задоволенням згадують реальні людські долі втілені у старих народних казках. Уявіть, що сьогодні ми з вами насолоджуємось відпочинком у невеличкому гаванському кафе. За філіжанкою кави до нас непомітно прийшла казка про жіночу мудрість.

Принцеса, що любила свого батька більше, аніж сіль

Жив собі, був собі один король, і мав той король трьох дочок.

Якось покликав він їх до себе та й каже:

- Як ви мене любите? Найстарша відповідає:

- Я люблю вас, тату, більше, аніж своє життя.

А середульша:

- Я люблю вас, тату, більше, аніж своє серце.

А найменша:

- Я люблю вас, тату, більше, аніж сіль.

І тоді король прогнав найменшу дочку з дому - адже вона сказала, що любить його більше, аніж сіль!

Дочка вдягла чоловіче вбрання та й пішла собі. Вона попросилась на службу до іншого короля, де стала доглядати його курей та індиків, а своє вбрання заховала.

На третю ніч після того, як дівчина туди прийшла, один з королівських наймитів почув, що кури та індики зняли страшенний галас, вибіг з кімнати й побачив дівчину у вбранні принцеси. А кури та індики зняли шум, бо не впізнали її.

Пішов наймит до короля та й каже:

- Стережіться, бо ви взяли на службу не чоловіка, а дівчину.

- Як це дівчину? - здивувався король.

А наймит:

- Я бачив того хлопця в якомусь дивному вбранні. Але те вбрання жіноче.

Тоді король і каже:

- Піду сам подивлюся, що там таке. Наступної ночі він підстеріг дівчину і, коли вона прийшла у вбранні принцеси, сказав:

- Що з тобою, дівчино, сталося? - запитав король.

- Мій батько вигнав мене з дому, бо я сказала, що люблю його більше, аніж сіль,- відповіла дівчина.

А король їй:

- Іди на кухню й приготуй сніданок.

Дівчині загадали зварити суп, але без солі. Запросив король на сніданок батька дівчини. Коли той приїхав, накрили на стіл, і король-господар мовив до гостя:

- Запрошую вас поснідати зі мною.

- Охоче приймаю ваше запрошення.

Подавати страви доручили дівчині. Коли вона все принесла, їй звеліли стати так, щоб батько міг її бачити.

Посідали за стіл, і гість аж скривився, коли ковтнув першу ложку супу.

Тоді господар і питає:

- Що таке, ваша величність? Чому ви не їсте? А той йому:

- Даруйте, шановний господарю, але ваш суп не посолений.

Тоді господар і каже:

- Дивно мені чути від вас таке. А що б ви дали, якби побачили зараз свою найменшу дочку, котра любила вас більше, аніж сіль? І гість йому відповів:

- Свою корону.

Так король-батько повернув собі дочку і втратив корону.



Чоловік приборкує коня і обробляє землю, а жінка уміє нагодувати чоловіка.