|
|
ЛАТВІЯ
Латвія - край сонячного бурштину, багатокілометрових піщаних пляжів, моря й сосен. Розташована на півночі Європи,
вона мов міфічна чарівна Олена викликала у багатьох завойовників нестерпне бажання володіти нею. Мужні й відважні
латиші не корилися своїм поневолювачам, а з рішучістю відстоювали власну свободу.
Латвійська земля - перлина Прибалтики. Про мальовничість рідного краю розповіли у своїх шедеврах славетні латиські художники
Адамс Алксніс (1864 - 1897) та Яніс Валтерс. Мудрість латвійського фольклору, мов сяючий бурштин, можна побачити у поезії та прозі
Яніса Райніса(1865 - 1929), відомого латиського поета та драматурга. Ця земля народила світові безсмертну музику Раймонда Паулса.
Майстерно, добираючи слова, ніби золоті зерна, веде свою розповідь латиський селянин. Сьогодні у вієнсетасі(одноподвірному селищі) зібралися гості.
Хазяїн гостинно частує своїх приятелів кленовим і березовим соками. І раз за разом у гурті вибухає веселий сміх. Та й як не сміятися,
почувши отаку дотепну характеристику: "Парубок - як дуб, а розум - дупло в дубі". І хоч це давно відоме, багато разів вживане
прислів'я, але воно завжди захоплює своїм глибоким змістом, тонким гумором, образністю.
ПТАХ БУЛБУЛІС
Був собі колись давно-давно король, і мав він трьох синів. От дізналися сини, що в іншого і короля, котрий жив у своєму королівстві
за тридев'ять земель од них, є птах, який може робити все, що йому накажуть. Живе той птах у королівському саду, в золотій клітці;
клітка висить на старій липі з трьома розлогими гілками. Коли заходить сонце й наступають сутінки, птах залітає в золоту клітку й
до ранку відпочиває. Але це ще не все. Дізналися сини, що на кігті лівої ноги птах носить невеличке колечко. І хто зніме те колечко
з ноги, той і стане власником птаха. Багато хто намагався те колечко зняти, але всі намагання закінчувалися невдачею.
Надумалися королівські сини й собі спробувати оволодіти тим колечком. Першим став збиратися в далеку дорогу найстарший брат.
Нарешті осідлав він коня, осідлали своїх коней і молодші брати, щоб провести брата в далеку дорогу.
Коли під'їхали до мосту, старший брат зіскочив з коня, мечем зробив на колодці три зарубки й наказав молодшим братам
щоденно приїздити сюди на ті зарубки дивитися. Якщо зарубки не мінятимуться, то значить, з ним усе гаразд; якщо вони раптом
почервоніють, тоді брати повинні негайно поспішати йому на допомогу.
На дев'ятий день старший брат досяг тридев'ятого королівства і незабаром уже був у королівському палаці перед самим королем.
- Я приїхав сюди по птаха! - заявив він королю.
О сину,- сумно відповів король, не зводячи з нього очей.- Навіщо він тобі? Що ти з ним робитимеш? Хіба ти не знаєш, що це
справжній птах Булбуліс? Уже багато було бажаючих зняти з його ноги колечко, багато ще намагатимуться зробити це - тільки дарма!
Проте старший брат не відступав: - Хоч би що там було,- відповів він,- а я піду!
Коли сонце сховалося за обрієм і сутінки огорнули все довкола, найстарший брат зайшов до саду й став шукати стару липу з
трьома розлогими гілками. Пошукав у одному місці - нема, пошукав у другому - теж нема; врешті, продершись крізь густий березняк,
побачив те, що шукав,- кремезну стару липу з розлогими гілками. На одній гілці висіла клітка. Липа росла посеред галявини, вкритої
високою густою травою. Довкола панувала тиша. Птах ще не повернувся додому. Найстарший брат заховався у високій траві й затаївся,
очікуючи. Але через деякий час сад ожив, наче в нім ураз заспівав тисячоголосий хор птахів. У ту ж мить з'явився птах Булбуліс.
Він опустився на клітку й, уважно озираючись навколо, жалібно пропищав:
- Усі вже сплять, невже поблизу немає жодної живої душі, котра сказала б: "Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати!"
Найстарший брат подумав: "Якщо тільки цього бракує, то невеликий клопіт",- і промовив:
- Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати!
У ту ж мить птах Булбуліс розмахнувся і вдарив його крилами. Найстарший брат обернувся березою.
Коли наступного дня обидва брати прийшли до мосту подивитися, то побачили, що на зарубках виступила кров. Середній брат негайно
зібрався в дорогу - за тридев'ять земель визволяти брата з біди. Від короля він дізнався, що найстарший брат пішов по птаха
Булбуліса й не повернувся назад. Середній обійшов увесь сад, оглянув все довкола, але ніде не побачив ні брата, ні старої липи з
трьома розлогими гілками. Врешті, продершись крізь молодий березняк, він побачив на зеленій галявині липу.
Але старшого брата й тут не було. Середній брат заховався у високій траві поблизу липи й затаївся, очікуючи. Навколо панувала мертва тиша. Та ось, тільки-но
сіло сонце, сад ожив, наче в нім заспівав тисячоголосий пташиний хор. У ту ж мить прилетів і птах Булбуліс. Він опустився на золоту
клітку, озирнувсь довкола і так жалібно пропищав:
- Усі вже сплять, невже поблизу немає жодної живої душі, котра сказала б: "Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати!"?
Нічого не відповів середній брат, промовчав. Та через деякий час птах Булбуліс знову жалібно-жалібно пропищав:
- Усі можуть спати, один я тільки не можу. Невже тут справді немає жодної живої душі, котра пожаліла б мене й сказала
заповітні слова: "Птаху Булбуліс, іди вже спати!"?
Пожалів середній брат птаха, не витримало його серце, і він промовив:
- Птаху Булбуліс, іди вже спати!
У ту ж мить птах Булбуліс розправив крила й ударив ними середнього брата. І що ж? Середній брат обернувся березою.
Прийшов на світанку найменший брат до мосту й бачить, що в зарубці кров. Він одразу вирушив у дорогу й помчав за тридев'ять земель
визволяти своїх братів з біди.
Король розповів йому про те, що обидва його брати пішли в сад до птаха Булбуліса й не повернулися
назад.
У саду найменший брат роздивився довкола, але ні своїх старших братів, ні старої липи з трьома розлогими гілками, на одній
із яких мала бути золота клітка, ніде не побачив. Нарешті, продершись крізь густий молодий березняк, він знайшов на зеленій галявині
липу. Братів ніде не було, тільки трава навколо липи пом'ята. Юнак теж заховавсь у густій траві поблизу липи й затаївся, очікуючи.
Довкола панувала мертва тиша. Але тільки-но сонце сіло за обрій, як весь сад ожив, наче в ньому заспівав тисячоголосий хор птахів.
За якусь мить з'явився і сам птах Булбуліс. Він опустився на золоту клітку, озирнувся довкола й жалібно пропищав:
- Усі давно вже сплять. Невже поблизу немає жодної живої душі, котра сказала б: "Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати!"?
Найменший брат нічого не відповів. Через деякий час птах Булбуліс знову жалібно-жалібно пропищав:
- Усі можуть спати, один тільки я не можу. Невже й справді немає жодної живої душі, котра пожаліла б мене й сказала б заповітні слова:
"Птаху Булбуліс, іди вже спати!"?
Найменший брат знову нічого не відповів. Через деякий час птах Булбуліс уже заплакав:
- Усі сплять, один тільки я не можу спати. Невже й справді тут немає жодної живої душі, котра промовила б заповітні слова:
"Птаху Булбуліс, іди вже спати!"
Найменший брат не мав більше сили слухати жалібний плач птаха й хотів проказати оті слова, та в ту мить птахові Булбулісу
набридло скиглити, і він залетів у золоту клітку!
Тільки-но птах опинився в клітці, найменший брат збагнув, що говорити нічого й не треба було.
У клітці птах Булбуліс ще раз пильно роздивився навсібіч і, переконавшись у тому, що йому ніщо не загрожує,
сховав голову під крило й умить заснув. Найменший брат обережно підвівся з трави, нечутно підійшов до липи і,
простягнувши руку крізь дверцята золотої клітки, зняв з птаха колечко й зачинив клітку.
Птах Булбуліс одразу ж прокинувся,замахав крилами, забив дзьобом, намагаючись відчинити дверцята, але нічого не досяг.
Коли почало світати, він вгамувався, опустив голову й сказав:
- Ти зумів заволодіти моїм колечком, і я належу тобі.
- Спершу скажи мені, де поділися мої брати,- перебив його найменший брат.
- Обидві берези, що поряд з тобою, і є твої брати!
- А скажи мені, птаху Булбуліс, усі інші берези - теж люди?
- Так, усі інші берези - теж люди,- відповів птах Булбуліс.
- А як їх оживити?
- Піди в березняк - там десь має бути купа піску. Візьми з тієї купи по три пригорщі піску й посип його довкола кожної берези,
тоді берези знову стануть людьми.
Найменший брат так і зробив: у березняку підшукав купу піску і найпершими оживив своїх старших братів, а тоді всі втрьох стали
оживляти інші дерева. Люди, оживши, також допомагали носити пісок. І ось уже в березняку не залишилося жодної берези. Велетенський
натовп людей обступив найменшого брата. Від щастя люди не знали, що робити, як висловити йому свою вдячність. А найменший брат собі
хотів, щоб оживлені ним люди ще дужче раділи, були ще щасливіші. Він запитав птаха Булбуліса, чи може він так співати, як співав
учора ввечері, і птах Булбуліс заспівав.
Це був надзвичайний спів!
Три дні веселилися люди, а тоді стали розходитися хто куди. Пішли додому й брати. Дорога лежала понад морем. Було дуже жарко, і
брати сіли перепочити. Від усього, що йому випало зазнати, найменший брат дуже зморився і незабаром заснув. Старші брати одразу
домовилися між собою забрати птаха Булбуліса, а найменшого брата-рятівника кинути в море. Як надумалися, так і вчинили.
Та хоч птаха Булбуліса вони й прибрали до рук, проте колечко залишилось у найменшого брата: поспішаючи, старші брати -чи забули про
нього, чи просто не помітили його.
Отож повернулися старші брати додому й хваляться батькові, як вони птаха Булбуліса дістали, як старалися при цьому, а про
найменшого брата сказали, що й не знають, де він. Бони сподівалися з допомогою птаха Булбуліса багато чого досягти, але птах
не виконував жодного їхнього наказу, бо колечко ж, як відомо, залишилося в найменшого брата. Так і жили собі два старші брати і
старий батько. Батько часто згадував свого найменшого сина, котрого дуже любив, і гірко плакав за ним.
Але найменший брат не потонув у морі. Його врятувала й віднесла у свій чарівний палац морська царівна. Дівчині припав до серця
вродливий юнак, і вона вийшла за нього заміж. Справивши гучне весілля, молодята зажили в мирі та злагоді.
Та одного вечора русалка розповіла найменшому братові, що чула від людей, як побивається за ним старий батько. Синові
шкода стало старого батька, і він вирішив залишити на кілька днів бурштиновий палац морської царівни й провідати батька.
Протер він колечко птаха Булбуліса, і воно обернулося золотим містком од бурштинового палацу до батькового дому.
Батько, побачивши сина живого й здорового, під щастя не знав, що й робити. А птах Булбуліс заспівав, а тоді розповів королю
про старших синів та їхній негідний вчинок. Упали обидва навколішки перед старим батьком та найменшим братом, благаючи, щоб
простили їх. Добре серце мав найменший брат і змилуався над старшими, ще й батька вмовив простити синів.
Три дні гостював найменший брат у батьковому палаці, а на четвертий день, як тільки зійшло сонце, взяв золоту клітку з птахом
Булбулісом і повернувся додому в бурштиновий палац. Коли відчинилися ворота до бурштинового палацу, золотий місток зник: знову
обернувся золотим колечком.
У кого сміливе серце, того щастя любить
З латвійською мудрістю знайомив Костянтин Мадей
|
|
|
| |
|
| |
| |
| |
|
| ПОГОДА |
|
|
|
|
 |
|
|
 |
| 100 USD
| 505.00 |
| 100 EUR
| 779.66 |
| 10 Рублів
| 2.11 |
|
Детальніше |
|
|
На головну сторінку
| Зробити стартовою сторінкою
| Додати до вибраного
| Наші банери
| Книга відгуків
| Зворотній зв'язок 
mov@ukrinform.com