Чи варто вести мову про те, що мало не кожний з чотирьох п'ятих усіх мешканців планети Земля хотів би відвідати цю загадкову і притягуючу країну, країну з багатющою історією і самобутньою культурою, країну великих відкриттів і тисячолітніх традицій. Країну, що нарівні з Древнім Єгиптом, Вавилоном й Індією вважається однією з чотирьох давнішніх цивілізацій. Чому лише чотири п'ятих? Дуже просто. П'ята частина людства мешкає саме у цій величній і дивовижній країні, назва якої - Китай.

Батьківщина мислителів Конфуція і Лаоцзи, Моцзи і Сюньцзи, прабатьківщина паперу, пороху, компаса, рису, книгодрукування, понтонних мостів і ще багато чого іншого. Тільки на цій благодатній і казковій землі могла народитися унікальна філософія, в основі якої внутрішня непостійність п'яти елементів: води, дерева, вогню, землі й металу. Лише на його безмежних просторах могло з'явитися магічне письмо - виражена в ієрогліфах чиста графіка, що втілює в собі цілий комплекс взаємозв'язків...

Тож, коли лишень замаячіла можливість відвідати Китай (Посольство КНР в Україні запросило відвідати Піднебесну у складі групи журналістів з 6 країн Європи та Азії, щоб наочно ознайомитися з успіхами КНР і китайського народу, які стали можливими завдяки курсу на реформи та відкритість, проголошеному Ден Сяопіном два десятиріччя тому), відразу і думки, і серце - все налаштувалося на сприйняття надзвичайного, таємничого, величного. А в уяві поставали китайські образи, якими мислить про Китай пересічний європеєць. Тисячолітня Велика китайська стіна, що наче тіло потужного казкового дракона, який "виліз" з моря поблизу Шанхайгуаню провінції Хубей і тягнеться на сотні кілометрів на захід, щезаючи десь у пустелях провінції Ганьсу - загальновідомо, що цей неперевершений витвір людських рук, єдиний, який видно неозброєним оком з космосу, він вважається символом стійкості китайського народу перед викликом часу... Велична Хуанхе - Жовта річка, відома крізь століття як "печаль Китаю", вона звивається стрічкою поміж сипучих пісків і лісових плато північного заходу, приносячи людям водночас і життя, і руйнування... Бамбукові ліси Сичуані - єдине місце на планеті, де збереглися у дикій природі кількасот кумедних ведмедів панд... Найбільша у світі площа - Таньанмень... Тибет - вершина світу... Шалений Шанхай... Навігласний Гонконг... Від очікування очної зустрічі з цими знаними дивами, звичайно, злегка паморочилося у голові.

І найприємніше те, що очікування знайомства з величним, таким, що ніби знаходиться на межі реального і казкового, справдилися, як кажуть, на всі сто. Звичайно, семи днів замало, аби досконало вивчити й навіть зрозуміти в загальних рисах ази світосприйняття, традиційної культури чи філософії понад мільярдного народу, з усім різноманіттям географії й природи країни. Треба пам'ятати, що якщо стартувати в конкретній точці на кордоні Китаю і, об'їхавши всю країну по прикордонній лінії, повернутися у висхідну точку, то доведеться здійснити шлях практично рівний довжині екватора! Однак тижня у Піднебесній нам виявилося більш ніж досить, щоб познайомитися з його неповторною столицею - Пекіном, супертехнологічним Шанхаєм, з чудесними витворами природи однієї з південно-західних провінцій Гуйчжоу. Познайомитися настільки близько, що й тепер, коли невпинно минає час, картини побаченого, наче живі стоять перед очима...

ПОБАЧИТИ ПЕКІН І... НЕ ПОМЕРТИ, А ЗАКОХАТИСЯ В НЬОГО

...Шлях з Києва до Пекіна лежав через Москву. Зрозуміло, що годинний переліт до Білокам'яної не був чимось надзвичайним. Зате подальші сім з половиною годин до Пекіну на комфортабельному Боїнгу-777, власне, вже екзотика. Тільки уявити, що аеробус долає відстань у 5803 кілометри на висоті понад 11 тисяч метрів з середньою швидкістю близько 800 кілометрів за годину! За бортом - мінус 56 по Цельсію, а в літаку - гарненькі стюардеси то попити, то поїсти пропонують, а хочеш - дивись кіно чи слухай улюблену музику, ні - просто дрімай...

На щастя, сусідкою виявилася співвітчизниця, яка одружилася з китайцем, що навчався в Україні, і тепер мешкає разом з ним десь у серединному Китаї. Вона провела швидкий "лікбез", наголосивши, що якщо знати хоча б кілька слів та виразів китайською, ніде жодних проблем не буде. Китайці полюбляють, коли до їхньої мови ставляться з повагою (а хіба українці чи, наприклад, угорці не полюбляють?).

Так ось коротенький довідник з китайської "грамоти":
Здрастуйте - "ніхао".
Дякую - "сесі".
До побачення - "цзай цзьєн".
Будьмо! (за столом) - "ганбей".
Скільки це коштує? - "тоє цьєн?"
Так - "ші".
Ні - "буші".
Міжнародний аеропорт Пекіна. Модерновий, просторий, надсучасний. Він цілком може посперечатися з "співбратами" з Брюсселю чи Вашингтона. Не диво, за чотири роки йому приймати численних учасників та гостей 29-их Олімпійських ігор.

Від аеропорту до одного з кращих готелів "Poly Plaza" - лише сорок хвилин. Час достатній, щоб познайомитися зі співробітницею китайського МЗС, яка жваво щебече англійською, має англійське ж ім'я Вікі і практично все знає про столицю. Вікі швидко доповідає, що в Пекіні мешкає понад 13 мільйонів жителів, місто має вже шість кільцевих доріг і розвивається з шаленою швидкістю, проте не вшир, а вверх. Практично автоматично фіксується наявність значної кількості різнойменного транспорту, відсутність звичних вибоїв на магістралях, хмарочоси обабіч та велетенські рекламні щити, які не зрозуміло до чого закликають (написи ж бо всі ієрогліфами). А ще - маса велосипедистів, які почуваються тут справжніми господарями, проскакуючи і протискуючись поміж неповоротких автобусів та менш маневрових автомобілів.

В готелі стає зрозуміло, що до іноземців в Китаї ставляться з великою повагою. Тут нікого не примушують відразу слідувати місцевим побутовим та гастрономічним традиціям (скажу відверто, були певні побоювання на цей рахунок) - одне двадцятиповерхове крило для мешканців Сходу, інше - для візитерів із Заходу, із західною ж таки кухнею та "західним" начинням номерів (хоча, звичайно, все "Made in China"). Перший вечір у Пекіні - перші незабутні враження. Господарі привезли на головну торговельну вулицю столиці - Ванфуцзинь. Про те, що знаходишся у самому, що не є серці Азії, нагадували хіба що величезний портрет Джекі Чана на фасаді одного з магазинів та наявність значної кількості представників великого китайського народу, які тут весело розважалися, знаходилися у справах, вечеряли у численних вуличних кафе чи прогулювалися з дітьми. А щодо архітектури, наявності крикливої неонової реклами, просторих й притягуючи увагу вітрин, величезних універмагів і супермаркетів, заповнених найрізноманітнішим крамом, серед якого не лише китайський "ширпотреб", а також високоякісні товари, вироби найвідоміших світових торговельних марок, то можна було подумати, що знаходишся десь поблизу Єлисейських полів Парижу чи 5-ї авеню Нью-Йорка.

Та найбільше враження справила невеличка вуличка, що йде перпендикулярно Ванфуцзинь. На ній - більше сотні однотипних критих павільйончиків, що вишикувалися у чітку лінію, де на прилавках найрізноманітні закуски так званої національної "швидкої їжі". Це місце, де можуть "відірватися" справжні гурмани! Саме тут можна якнайтісніше "пригорнутися" до китайської гастрономії, осягнути її усіма органами чуття... Тут прямо на вулиці готують знамениті китайські пельмені - цзяоцзи, в яких, як кажуть, може бути понад 100 видів начинок. Вам запропонують різноманітні фрукти та солодощі, навіть такі, про існування яких ви й гадки не мали... А ще - шашлики з рапанів і велетенських креветок, з гігантських розмірів сарани і тарганів, з якихось коконів і курячих задків, з щупалець кальмара і баранячих "гідностей", з будь-якого (!) іншого м'яса і з шкіри змії, з усіляких нутрощів і такого, що, можливо, й перекладу не піддається (та чи треба?). Як пояснив наш "гід" Ху Се Фен, не треба особливо перейматися, важливо просто знати, що китайці їдять все, що рухається по землі, окрім танків, усе, що літає у небі, окрім літаків і все, що плаває у воді, окрім підводних човнів, необхідно лише знати, що все, що приготовлено китайськими кухарями - цілком їстівне, поживне і безпечне. Особисто б я перед цією вуличкою поставив щит, на якому усіма мовами світу написав би: "Відвідувачів зі слабкими шлунками просимо не турбувати"...

Ранок наступного дня - нові незабутні враження. Площа Таньанмень, що займає 44 гектари - серце Пекіну. Місцеві мешканці подейкують, що далеко не кожний пекінець бував тут. Вони, мовляв, вважають, що ще матимуть такий шанс. Але життя минає і багато кому за щоденними турботами так і не вдається побачити цю Площу Небесного спокою, Мавзолей Мао, до якого постійно вишикувана понад кілометрова черга, 36-метровий пам'ятник загиблим під час революції, на якому ієрогліфами виведено "Народні герої - безсмертні", величні будівлі Історичного музею і Музею Революції, Всекитайських зборів народних представників... А ще - символ Китаю - Ворота Небесного спокою, власне трибуна, з якої Голова Мао 1 жовтня 1949 року проголосив створення Китайської народної Республіки, з якої у подальшому він приймав мільйонні паради військових та трудящих. Тепер на трибуні - величезний портрета Мао Цзедуна, вагою 2,5 тонни. Його чистять, миють і реставрують 2 рази на рік.

Перед трибуною Таньанмень - три мости через Золоту річку. Вони ведуть до перлини столиці - Гугуну або так званого "Забороненого міста" - символу міці і зимової резиденції 24 правителів династії Мін і Цін. Забороненим це місто називають тому, що понад 500 років (1406 - 1911) простим смертним було заборонено входити до нього.

Південні ворота. Ворота Вищої гармонії, за якими три зали: Зал Вищої гармонії, у якому Драконовий трон імператора і де відбувалися офіційні зустрічі, Зал Середньої гармонії, Зал Збереження гармонії, де влаштовувалися банкети і прийоми. Далі на північ за Воротами Небесної чистоти наступні три будівлі: Палац Небесної чистоти, Зал Єднання, Палац Земного спокою. А далі - класичний китайський Імператорський сад, за яким Північні Ворота і на кінець Ворота Військової доблесті. А ще є Шість Західних палаців, де мешкала імператриця і наложниці імператора (розповідають, що в імператора було 3000 дружин-наложниць, хоча імператриця лише одна, щороку по усьому Китаю для нього обиралася найгарніша дівчина, а він обирав собі щодня дружину на ніч). А ще Шість Східних палаців - сховищ скарбів і предметів мистецтва двох династій.

Загалом Гугун, побудований руками мільйону робітників на початку ХІV століття, займає площу 720 гектарів. За переказами, у палаці 9999,5 приміщень. Що лише на половину приміщення менше, аніж 10 тисяч: імператор вважався Сином неба, а в небесному палаці саме 10 тисяч приміщень, тож в імператора - має бути трошки менше. Усі будівлі пурпурного кольору під жовтою черепицею. Жовтий - колір імператора, червоний - імператриці. За іншими твердженнями, темно-червоні стіни - це символ плодоносної землі, землі, здатної прогодувати великий народ, а жовтий орнамент - виражає душу і гордість нації, це - символ імператорської влади в минулому і водночас свідчення зростаючого достатку сьогоднішніх китайців. Вражає те, що тут все урівноважено, все має свою пару. По два мовчазних стражі біля палаців: лев і левиця, схожі один на одного лише у лева під лапою символ володіння Земна куля, а у левиці символ материнства - левеня. А ще є пари драконів - символи влади і безмежного багатства, журавлів - символи мудрості, пари черепах з головами драконів - символи довголіття. Як "інь" і "ян" у даосизмі, як початок чоловічого і жіночого... Такою подвійністю й символічністю просякнута уся китайська культура.

Наступний пункт програми - відвідання традиційних пекінських двориків, так званих "хутонгів". Розповідають, що у минулі часи такі дворики щільно оточували практично усе Заборонене місто. Тут мешкав простолюд. Тепер, особливо зараз, коли Пекін активно готується до Олімпіади-2008, хутонги зносять, а на їх місці зводять сучасні будівлі. Нині ж їх залишилося лише 300. А підприємливі китайці зуміли перетворити це на досить цікавий і прибутковий вид туристичного бізнесу. Про популярність екскурсії свідчить хоча б уміщене в буклеті тур фірми фото дочки колишнього президента США Челсі Клінтон з велорикшами. Так, саме з велорикшами, адже екскурсія починається з того, що групу розбивають по парам, запрошують у симпатичні возики і везуть вузенькими вуличками. Враження - клас! Нехай жорскувато і не зовсім зручно, зате велорикша може вільно протиснутися повз усілякі авто, яких і на маленьких вуличках достатньо. А крім того - це чи не єдине місце у Пекіні, де ще дозволені велорикші (скрізь їх вже замінили таксівки).

Однак головна родзинка власне не сам факт катання, а те, що групу привозять в один з завчасно визначених хутонгів, де екскурсанти можуть відвідати і пообідати у звичайній китайській сім'ї. Щодо "звичайної", зрозуміло все дещо складніше. Наприклад, подружжя пенсіонерів Лі Гуліан та Лю Шао, яке гостинно прийняло нас, у минулому мало відношення до міліції (господар служив у лінійному підрозділі, а його дружина викладала у міліцейському училищі). Та хіба це основне? Головне, що через відвідання хутонгів є можливість доторкнутися до історії простого китайського народу.

Хутонг - квадратний закритий двір, чотирма стінами якого є чотири одноповерхові житлові будівлі, двері з яких відкриваються у двір. Хоча двору, як такого немає. Усередині хутонга - невеличка кругова вуличка, а посередині знов житлова будівля з виходами на ту ж таки внутрішню вуличку. У такому пересічному хутонгу мешкало, як правило 10-15 сімей (30-50 осіб). З огляду на дійсно тісну близькість, жили мирно і дружно. Адже й, перепрошую, зручності тут одні на всіх. Як правило квартирки у хутонгах невеличкі. Куценька кухонька, на якій біля плити може розвернутися лише одна господиня і дві кімнатки: одна - батьків, вона ж слугує їдальнею, інша - дітей. У Лю та Лі двоє дорослих синів, які живуть із сім'ями окремо. Отож батьки тепер "розкошують" у двох кімнатках самі. Хоча за нашими традиційними мірками трохи більше, як на півтора десятках квадратних метрів не порозкошуєш... Треба також додати, що практично усе вільне місце у хутонгу зайняте необхідними речами: десь клітка з птахом, у іншому місці велосипед, горщики з квітами, ночви... А ще там настільки тихо й затишно, що здається, сама історія стишила свій хід. Лише гучний спів цикад порушує тишу...

Уява про Пекін не буде, звичайно, повною, якщо не відвідати його культурних закладів. Зрозуміло, що найбільш відомим місцевим культурним надбанням є пекінська опера. Однак, гостинні господарі мабуть зумисне не стали "навантажуати" нею іноземців (хто був, розповідає, що не просто витримати 4-6 годин незрозумілого сюжету і незвичної й надто голосної манери співу). Шкода, для додання екзотики не завадило б!

Проте нам поталанило відвідати традиційний китайський цирк. Цирк, що користується заслуженою славою за кордоном. Повірте, не дарма, ой, не дарма його називають "цирком золотих медалей". Ні, тут немає ніяких тварин - демонструються суто безмежна гнучкість юних тіл і спритність, поєднання здавалося б не поєднаного і висока сила духу. Коли один з молодих акробатів двічі під ряд не зміг перестрибнути крізь кільце, що розташовувалося на висоті два метри, він підняв його ще на півметри вище і таки перестрибнув, зробивши у повітрі неймовірний кульбіт. А в більшості глядачів залу вирвався зойк полегшення. Незабутні номери з бокалами, "літаючі тарілки", складна еквілібристика. Люди різного віку, представники різних країн і культур несамовито плескали у долоні!

Треба також розповісти про пекінські ринки. Знаючі люди кажуть, що без відвідання ринків уява про справжній Пекін буде не повною. Їх тут кілька. Наприклад, Ябаолу, де торгують здебільшого одягом і взуттям, або ж Шовковий ринок Сюшуе, який вважається чи не кращим місцем для купівлі одягу вищої якості - від шовкової нижньої білизни до шкіряних виробів. Але якщо вам потрібне щось суто китайське краще відвідати знаменитий Перлинний ринок Хуньцяо. Тут продають все: і шовкові хустки, і вироби з перлів, і сумки з чемоданами, і традиційний китайський одяг, і різноманітні сувеніри, і побутову техніку. Головне, що треба знати, прямуючи на китайський ринок, тут треба торгуватися. Причому торгуватися серйозно. Не біда, що немає перекладача, уся процедура відбувається з допомогою калькулятора. Продавець набирає свою ціну і пропонує вам набрати свою. Треба набрати цифру нижчу від тієї, за яку б ви хотіли придбати цей товар. Звичайно, побачивши її, продавець спершу категорично хитає головою. Але зразу ж набирає дещо нижчу суму, аніж спершу. Те ж саме пропонує зробити вам. Ви набираєте трохи більшу від того, що першого разу. Так продовжується чотири, п'ять, шість разів. Якщо продавець дуже неохоче йде на поступки - зробіть вигляд, що збираєтеся піти, або й відійдіть. Вас обов'язково покличуть і продовжать торгуватися. Тут все залежить від вашого ентузіазму і наявності часу. Адже, як показує досвід, ціну покупцеві з європейською зовнішністю відразу завищують у два-три рази.

Звичайно, шкода, що розуміння цієї техніки прийшло не зразу. Бо спершу, коли за шовкову хустку для дружини заплатив не 120, а 70 юанів (вісім з половиною доларів) - відчув себе переможцем, а коли привіз додому, виявилося, що у в Києві її можна придбати за ті ж гроші.

А ще у Пекіні обов'язково треба придбати сувеніри, що містять ієрогліф "фу". Їх безліч і вони надзвичайно дешеві. Справа у тім, що цей ієрогліф означає "багатство і щастя". Тільки варто пам'ятати, що багатство і щастя у китайців означає набагато більше, аніж тривіальна наявність грошей. Цим ієрогліфом бажають також щастя, здоров'я, активного життя і єдності характерів, тобто, усього, що вкладається у поняття "благополуччя". Це поняття в Китаї означає еклектичну єдність доброго, воно містить будь-які компоненти і компліменти, а також усе те, що може побажати людина. Отож цими сувенірами можна вільно одарити всіх-всіх і кожному бажати свого особливого.

Не забудьте один такий сувенір залишити собі і повісити десь у квартирі чи в кабінеті. Будете дивитися і згадувати незвичну подорож у інший світ, у іншу цивілізацію, як це роблю я.

Ігор Мельничук
(Київ - Пекін - Гуйян - Хуангошу - Шанхай - Пекін - Київ)

Автор висловлює глибоку вдячність Посольству Китайської Народної Республіки в Україні й особисто Надзвичайному і Повноважному послу КНР в Україні панові Яо Пейшену за сприяння в організації поїздки до Китаю.