Творчість Федора Шаляпіна з роками не лише не стирається з пам'яті, а навпаки - стає все помітнішим явищем. Адже він уперше став не просто співаком на сцені, а актором, перевтілюючись у своїх героїв, співпереживаючи їм, передаючи їхній душевний стан. Його могутній, гнучкий, з широким діапазоном бас у прямому розумінні підкорював як вишукану аристократичну аудиторію, так і простонародну публіку.

Ще при житті він став справжнім національним символом. Серед кращих його ролей були Іван Сусанін, Борис Годунов, Іван Грозний, Кончак, Демон, Мефістофель, Алеко та інші.

Проте шлях на велику сцену для вихідця з селян, батько якого став писарем, був нелегким. З дев'яти років він почав співати у церковному хорі. Згодом перепробував безліч професій, та сцена притягувала до себе, немов магніт. У вісімнадцятирічному віці на його життєвому шляху з'являється українська трупа Григорія Деркача. Невдовзі він опанував українську мову, виступав у хорі, а згодом - у "Наталці Полтавці" та "Чорноморцях" Миколи Лисенка, "Невольнику" Марка Кропивницького. Уже на схилі літ великий російський співак згадував: "Чим далі ми йдемо в глибину життя, тим світлішою стає минувшина.

Мені так приємно згадати і Деркача, і мої недолугі проби в трупі. У Самарі я мав честь грати Остапа в "Ой, не ходи Грицю". Як було безтурботно і молодо! Це незабутньо!!!".

Великий російський співак неодноразово бував у багатьох містах України. Зокрема, широкий розголос отримав концерт Федора Шаляпіна 29 квітня 1906 року в Києві, у тодішньому цирку П.Крутикова, що знаходився на місці нинішнього кінотеатру "Україна". Він був розрахований на дві тисячі глядачів. Частину квитків роздали робітникам Києва безплатно, частину продали за символічною ціною, але бажаючих послухати Шаляпіна було так багато, що співак не міг пробитися до зали і тому довелося добиратися на сцену через дах. Враження від того концерту Федір Іванович зберіг на все життя, адже приспів "Дубинушки" у його виконанні підхопив хор у складі 5000 осіб. Співали всі присутні на концерті.

Досить тісні зв'язки підтримував видатний російський співак з багатьма відомими діячами української культури, зокрема з Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком. Серед улюблених пісень митця - хор "Ой, зійшла зоря вечоровая".

Крім того, в його репертуарі була арія Тараса Бульби з однойменної опери М.Лисенка, чимало пісень на слова Т. Шевченка, твори П.Ніщинського, А.Веделя, Д.Усатова. Поруч з російськими народними піснями часто звучали й українські: "Взяв би я бандуру", "Дивлюсь я на небо", "Ой, у лузі та ще й при березі" та багато інших.

Характерно й те, що в останню путь Ф.І.Шаляпіна проводжав наш земляк Серж Лифар. У 1984 році прах великого співака було перевезено на батьківщину й перепоховано на Новодівичому кладовищі в Москві.

От якби й Україна так дбала про могили своїх, розкиданих по усьому світу, дітей, та спромоглася зібрати їх воєдино! І нехай би упокоїлися їхні душі під вільним небом своєї незалежної Батьківщини.

Микола КОВАЛЕНКО (Укрінформ).