"За гріш і козу через Татри пожене" - кажуть словаки про скнару. Розуміють люди на словацькій землі, що гроші - до пори, чесність - навіки. Мальовничі Татри (Карпати), які відмежовують Словаччину від Польщі, улюблене місце відпочинку словаків. Словаччина - країна невеличких курортних містечок, чистого гірського повітря та родючих зелених долин.

"Де словачка, там спів" - каже народна мудрість. У словаків дуже обережне ставлення до національної пісенної скарбниці. Сьогодні у цій невеличкій центральноєвропейській країні налічується понад 4 тисячі фольклорних ансамблів. Пісня й танець йдуть поруч із ремеслами та землеробством. Тому праця - найпевніший скарб, а ремесло - золоте дно.

Тепер, коли ми з вами зупинилися на ніч у казковому старовинному словацькому замку, послухаємо про те, як колись один кмітливий чоловік завдяки власному розуму отримав королівську винагороду. А ті, хто був радниками короля, лише довели правдивість народного прислів'я: "Осла хоч і до Відня пожени, все одно ослом зостанеться".

Про три гроші

Копав якось один бідний чоловік край дороги канаву. І не знаю, як те сталось, тільки йшов кудись тією дорогою сам король та й спитав того чоловіка:

- Скажи-но мені, голубе, а скільки ти береш у день за свою тяжку працю?

- Ой, найясніший пане, беру я три гроші. Здивувався король і спитав його, як він може прожити на три гроші.

- Ой, ласкавий пане, якось би воно на них жилося. Та я з тих трьох грошів один повертаю, другий позичаю, а з третього вже сам живу.

Король думав-думав, що ж то воно означає, аж голова йому обертом йшла, та все ніяк не втямить, що воно й до чого. От він і признався, що не знає, як йому те розуміти.

- Та що ж, найясніший пане, - каже бідний чоловік, - так воно й є! Годую я старого й немічного батька, отож йому й повертаю, бо він мене годував. Годую і малого сина, - йому позичаю, щоб він мені повертав, коли постарію. А на третій гріш сам мушу жити.

- Ну, добре, коли так, - зрадів король. - Бачиш, голубе, є в мене дванадцятеро радників, і що більше я їм плачу, то більш вони бідкаються, що ні з чого жити. Тепер загадаю я їм оцю загадку, що від тебе почув.

Та як прийдуть до тебе питати, не розповідай їм, аж поки не побачиш образу мого. Сказав так король, подарував біднякові жменю дукатів та й пішов у замок.

От прийшов і зараз звелів покликати до себе тих дванадцятьох радників та й каже їм: - Ви не можете прожити на королівську платню. А в нашій країні є такий чоловік, що заробляє у день три гроші, і то один гріш повертає, другий позичає, а на третій сам живе, і живе чесно. Тепер, як ви такі мудрі, скажіть мені, як це розуміти. Бо коли за три дні не скажете, звелю вас усіх повиганяти з королівства, щоб мені дурно хліба не їли.

Потягли додому славні радники, похнюпивши носи, та й сіли радитись -як таке могло бути? Кожен хотів бути наймудрішим, але жоден не міг дорівнятись розумом простому чоловікові. Минув день, минув і другий.

На третій день уранці мали вони з'явитися до короля, а самі нічогісінько не відгадали. Аж ось хтось їм шепнув, де можна знайти того чоловіка, що їх у тій скруті порятує. От дізналися вони про нього й мерщій усі припхалися. Та як узялися коло нього - і просьбами, і грозьбами, щоб тільки він сказав, як-то воно виходить з тими трьома грошами. Та він не злякався анітрохи. Розповів їм про королівський наказ, мовляв, хіба що коли б вони йому показали королівський образ, то, може б, у них щось і змололось.

- Як же ми, грішні люди, тобі королівський образ покажемо? - забідкались ті. - Адже король нас не послухає, і до тебе не прийде, і ти до нього не підеш. Ні, таки скажи нам усе, й край.

- Та як ви самі цього не знаєте, то з чужого, борошна хліба не напечете.

Вдались вони тоді до останнього: наобіцяли йому золоті гори: наносили йому стільки грошей, що вже мав за що жити й без королівської ласки, - аби тільки розповів. А він - ані слова. Тільки вже як насміявся з них досхочу, що мудрі такі пани, та не дадуть собі ради, тоді витягнув з кишені один з тих дукатів, що йому подарував король, та й каже:

- Ну от бачите, тут королівський образ, король мені сам подарував. То нічого мені боятися, я королівського наказу не порушив. І коли захочу, то й скажу вам, - та й відгадав їм ту загадку! Зраділи радники та й пішли розмовляти з королем, коли бідний чоловік їм свого розуму позичив. Але й король зараз-таки побачив, що до чого, бо звелів покликати до себе того чоловіка та й питає: - А скажи мені, як це ти, чесний чоловік, та порушив мій королівський наказ?

- Не порушив я, найясніший королю, бо мовчав, як камінь, аж поки не побачив ваш образ. Він і зараз при мені, ви самі мені його подарували, - та й вийняв дукат з королівським образом і розповів усю пригоду з тими радниками, як вони упрошували й пригрожували, як обдарували його і як він з них сміявся.

- Ну, - сказав на те король, - коли в тебе більше розуму, аніж у моїх дванадцятьох радників, не будеш ти вже копати канави, а будеш у моєму дворі поживати й коло мене в раді засідати. А ви? - обернувся до своїх радників. - Чи вам не соромно? Що тепер з вами робити? Тепер я вам не тільки не додам платні, а ще й виверну з того, що отримуєте. З того часу не просили вони більше в короля підняти їм платню.

Мудре слово дорожче золота.