На острові Пантекост (нині Республіка Вануату*, що на островах Нові Гебриди у південно-західній частині Тихого океану) щороку проводяться своєрідні спортивні змагання сміливих і відважних. Біля підніжжя одного з пагорбів вибирають високе дерево. Схил пагорба ретельно переорюють, очищують від каміння і дерев.

Дерево слугує основою для спорудження навколо нього вишки з кількома площадками для стрибків, найвища з них споруджується на 30-метровій висоті. До площадок прикріплюють по 2 ліани певної довжини, що мають на кінцях по петлі.

Сміливці по черзі піднімаються на вишку. Просунувши ноги у петлю з ліаною і закріпивши її на щиколотках, вони стрімко падають вниз. Ось голова стрибуна ледь торкнулася землі. Ривок… Ліана, наче гума, підкидає стрибуна. Перевернувшись у повітрі, юнак опускається на землю. Для юнаків острова цей стрибок - своєрідний екзамен на "атестат зрілості". Не було випадку, щоб стрибки завершилися нещасливо.

Безперечно, більшість читачів вже зрозуміла, що саме сміливці Пантекоста дали початок модній зараз у світі екстрім-розвазі під назвою банджі-джампінг (від англійського "bungee-jumping"). Любителі цієї розваги нині ідентифікують її як екстремальний вид спорту, що полягає у стрибках зі спеціальних висотних споруд, а також мостів та інших об'єктів з еластичним канатом, що кріпиться до ніг та інших частин тіла стрибуна.

В Україні ж, як, до речі, й Росії, частіше називають це більш звично "стрибки з тарзанкою". Історія розповідає, що першими стали наслідувати стрибунів Пантекоста циркові повітряні акробати, які, падаючи на манеж з-під самого куполу цирку, перехоплювали подих глядачів, але в останній момент підлітали уверх на розтяжному механізмі. Потім ніби цією розвагою зацікавилися у США. Однак першим увів словосполучення "банжі-джампінг" (стрибання на еластичному канаті) новозеландець Ей Джей Хаккетт. Він же, стрибнувши 1984 року з допомогою банжі на очах численних спостерігачів, телеоператорів і фотографів з Ейфелевої вежі у Парижі, не лише відразу потрапив у поліцейську дільницю, а й здобув масу прихильників і послідовників у цілому світі.

Адже як усякий екстремальний спорт банджі-джампінг не просто сприяє щедрому виділенню адреналіну і вимагає від стрибуна певної сміливості, але (і в цьому його відміна від інших екстремальних дисциплін) не вимагає спеціальної підготовки.

Більше вимог висувається до технічного спорядження і, зокрема, основного елемента - еластичної банджі (чи каната), що з допомогою спеціальних пристосувань кріпиться до ніг (щиколоток) стрибуна, або до його тіла. Тут необхідно враховувати і ресурс, і запас міцності, і ступінь розтягнення.

Крім того, у деяких банджі-клубах існує віковий ценз: як правило, особи, які не досягли 18-річного віку до стрибків не допускаються. Подібні обмеження пов'язані з тим, що обладнання для стрибків спеціально "підігнане" під стрибунів вагою від 75 до 125 кг.

До речі, ще не минуло й 20 років з дня стрибка Хаккетта з Ейфелевої вежі, а вже можна вести мову про стійкий ріст рядів не тільки любителів, а й професіоналів банджі-джампінгу. Фахівці класифікують три різновиди стрибків з тарзанкою. Це, зокрема, стрибки мостів (bridge swinging rope), стрибки з будівельних кранів (crane swinging горе) і найбільш екстремальний вид - стрибки зі скал (rock flying rope & rock swinging rope).

Досвідчені "джампери" намагаються максимально ускладнити стрибок, додаючи різноманітні трюки і використовуючи малопридатні для подібних занять споруди. Надзвичайно небезпечним є стрибок з баластом, коли стрибун летить вниз з чималим вантажем у руках, а в нижній точці відпускає його. Адже зворотна сила банджі більша, аніж при звичайному стрибку, отож стрибуна може підкинути навіть вище "точки відриву" і зовсім по непередбачуваній траєкторії…

Цікавою, певне, є інформація про "най-най" досягнення в галузі банджі-джампінгу. Так, наприклад "батько" цього виду розваг Ей Джей Хаккетт якось стрибнув з найвищої будівлі Окленду (180 м). А в жовтні 1997 року в місті Оффенбах (Німеччина) був здійснений найбільш масовий в історії бандж-стрибок (що й зафіксовано у Книзі рекордів Гіннеса): 16 жінок, зв'язаних разом шістьма мотузками, стрибнули на гумових банджах зі спеціально сконструйованої платформи заввишки 52 м.

Вікторія-фолз (водоспад Вікторія, що на сході Зімбабве) - найвища в світі природна точка, з якої здійснюються стрибки з тарзанкою (111 метрів). А найвищий "джампінг-міст" знаходиться в ПАР. Подейкують, що з нього стрибнуло вже 22 тисячі осіб, і лише 30 відмовилися від цього "задоволення", злякавшись в останній момент висоти. Кожного, хто ризикує кинуться з цього мосту, знімають на відео, а потім дарують касету і диплом "За відвагу". Звичайно, усе це далеко не безкоштовно. Наприклад, щоб стрибнути з 53-метрового моста над морським каналом у болгарській Варні необхідно викласти 30 Євро.

До речі, й у нас, в Україні, існує рух "джамперів". Регулярно проводять показові виступи з 30-метрового арочного мосту Запоріжжя члени Запорізького клубу альпіністів і туристів-екстремалів "Ермітаж". На власні очі довелося бачити як у гроті Шаляпіна, що на "Стежці Голіцина" у Новому Світі в Криму підприємливі молодці скидали бажаючих з 25-метрової скелі вниз лише за 25 українських гривень. А одна з туристичних фірм Кам'янець-Подільського пропонує "незабутній відпочинок" - стрибнути з тарзанкою з місцевого мосту через річку, що висотою 70 метрів.

Дійсно враження незабутні. Їх навіть не точно передає вираз "душа тікає у п'яти". Швидше, душа парує окремо від тіла господаря, який стрімко летить вниз. Спочатку долі секунди здаєшся собі птахом, далі звичайним каменем. Потім на долі секунди стає все рівно. Верх і низ міняються місцями - не розібрати, де небо, а де земля. І тільки коли за кілька миттєвостей до зустрічі з водою (землею, скелею тощо) тебе добряче смикне за ноги - стає зрозуміло, що тепер практично все скінчилося добре…

Ігор Мельничук, Укрінформ

* Республіка Вануату - держава на південному заході Тихого океану, що розміщується на 70 островах загальною площею 14763 кв. км. Найбільші з них: Еспіріту-Санто, Малакула, Ефате, Ерроанго і Амбрим. Населення країни - близько 185 тисяч осіб. У столиці - Порт-Віла (на острові Ефат) мешкає 20 тисяч осіб. Етнічні групи: меланезійці - 95%, європейці, китайці, в'єтнамці. Віросповідання: пресвітеріани - 40%, англіканці - 14%, католики - 16%, язичники - 15%. Грошова одиниця - вату.

Острови були відкриті португальським мореплавцем Педро де Кейросом 1606 року. У 1774 році їх відвідав капітан Джеймс Кук, який побачивши певну схожість між цими островами і Гебридськими островами, що біля західних берегів Шотландії, назвав їх Новими Гебридами.

1887 року була створена спільна франко-англійська комісія для управління островами. Нові Гебриди отримали незалежність під назвою Вануату 30 липня 1980 року.